Теорія пізнання. Пізнання Платон трактує як пригадування (анамнезис) душі того часу, коли вона була в царстві чистих ідей і знала все. Навчання Платон визначає, як постійне бажання пізнання буття, здатність споглядання істини, якою вона є; завзяття душі поєднане з правильним міркуванням.

Методологія. Платон слідом за Сократом розробляє суб'єктивну діалектику, тобто показує мінливість, суперечливість людського пізнання, використовуючи для цього свій образний метод і стиль творів - діалог. Багато творів Платона написані у вигляді діалогу, центральним персонажем багатьох діалогів є Сократ. Спочатку діалектика визначається як діалог - мистецтво вести ефективне сперечання, вона спрямована на взаємне зацікавлене обговорення проблем, з метою досягнення істини шляхом протиборства думок.

Етика. Сократ і Платон - творці етичного раціоналізму. Мудрість, стверджували вони, є вища чеснота; знання - достатня умова моральності. Якщо людина знає, що таке добро і зло, справедливість і несправедливість, вона не буде поводитися погано. Ці ідеї пізніше були розвинені в філософії Просвітництва. Етика є основним і зв'язуючим началом філософії Платона; свою діалектику він ілюструє, визначаючи етичні категорії: добро - зло, справедливість - несправедливість, правда - неправда, користолюбство - безкорисливість і т.п.

Етика і психологія служать Платонові як основи моделі ідеальної держави. Трьом початкам людської душі (прагнення, запал, розважливість) відповідають три основних чесноти (помірність, мужність, мудрість) і три класи в ідеальній державі: ремісники, воїни, і правителі-мудреці. (Дивись схему 5).

Обґрунтовуючи ідею просвіченої монархії, Платон стверджував, що поки в містах не будуть царювати філософи, або щиро і задоволено філософствувати нинішні царі і володарі, поки державна сила і філософія не об'єднаються, доти ні для держав, ні для людського роду не буде кінця злу. Історії поки не вдалося здійснити цю ідею, однак, пам'ятаючи, що філософи завжди могли заглядати далеко в майбутнє, не будемо вважати її абсолютною утопією.

Прочитайте один з діалогів Платона "Про справедливість" і дайте відповіді на запитання:

1. Чому діючі особи в діалозі Сократ і його друг?

2. Дайте своє визначення справедливості?

3. Чи прояснив Сократ учневі, з чого складається справедливість? Якщо так, то в чому суть справедливості по Сократу? Якщо ні, то навіщо була затіяна суперечка про справедливість? Що хотів цим сказати Платон?

4. Як у цьому діалозі відображені особливості античної філософії?

5. Як діалог показує особливості філософської системи Платона?

ПЛАТОН ПРО СПРАВЕДЛИВІСТЬ (Сократ і його друг)

Сократ: Чи можеш ти нам сказати, що такс справедливість? Чи ти вважаєш цей предмет невартим обговорення? Друг: Ні, я його вважаю навіть дуже гідним. Сократ: Так що ж це таке?

Друг: Але чим же це може бути, як не тим, що вважається справедливим.

Сократ: Ні, не відповідай мені так: адже якби ти мене запитав, що таке око? Я б сказав тобі: це те, чим ми дивимося; і якби ти попросив це довести, я б довів. А якщо ти запитаєш мене, що ми називаємо душею, я б відповів: називаємо цим ім'ям те, чим ми пізнаємо. Знов-таки, якщо ти запитаєш, що таке голос, я відповім тобі: це те, за допомогою чого ми розмовляємо. І точно так ти запитай у відношенні справедливого: для чого ми його використовуємо? Відповідай приблизно в тому дусі, як я зараз запитував.

Друг: Але я не можу тобі відповісти.

Сократ: Що ж. Якщо ти не можеш відповісти таким чином, може моє запитання пролунає легше ось так: скажи, яким чином ми розрізняємо більше і менше? Чи не за допомогою вимірювальної лінійки?

Друг: Так.

Сократ: Ну а яке мистецтво використовується цією лінійкою? Чи не вимірювальне? Друг: Так, вимірювальне.

Сократ: А як ми розрізняємо легке і важке? Чи не за допомогою терезів? Друг: Так.

Сократ: Ну а яке мистецтво користування терезами? Чи не мистецтво зважування? Друг: Безсумнівно воно.

Сократ: Так скажи мені, за допомогою якого інструмента розрізняємо ми справедливе і несправедливе, а також, насамперед за допомогою якого мистецтва, коли ми користуємося цим інструментом? Хіба і тепер тобі не ясне питання? Друг: Ні, не ясно.

Сократ: Ну от. А коли ми сперечаємося один з одним про справедливі і несправедливі речі, до кого ми звертаємося і хто вирішує нашу суперечку? Скажи.

Друг: Ти маєш на увазі, Сократ?

Сократ: Це добре сказано. Давай же спробуємо відповісти на наступне: як вирішується питання про справедливість і несправедливість? Відповідай.

Друг: Я не можу.

Сократ: Скажи, чи не за допомогою мовлення. Друг: Це вірно.

Сократ:... очевидно, слово - той інструмент, за допомогою якого справедливе відділяється від несправедливого.

Але що ж таке при цьому справедливе і несправедливе? Представ, що хтось запитав би нас: оскільки вимірювальна лінійка, вимірювальне мистецтво і вимірник вирішують питання про велике і менше, чим є більше і менше? Ми відповіли б йому, що більше - це переважаюче. Менше ж - те, що переважене. Точно в такий же спосіб, якби хто запитав нас: оскільки суперечка про справедливе вирішує слово, судове мистецтво і суддя, чим же є справедливе і несправедливе? Що ми йому відповімо? Чи ми поки що не можемо відповісти? Друг: Не можемо.

Сократ: А як ти думаєш: от це несправедливе - добровільна властивість людей чи мимовільна? Я маю на увазі наступне: люди чинять несправедливість добровільно чи мимоволі?

Друг: Думаю, Сократ, що добровільно - в силу своєї негідності.

Сократ: Виходить, ти вважаєш, що люди бувають дурними і несправедливими з власної волі? Друг: Так, я так вважаю, а ти - ні?

Сократ: Ні, якщо вірити поетові, який сказав: Не буває ніхто добровільно дурним і мимоволі блаженним. Скажи ж, що ти вважаєш справедливим - брехати або говорити правду?

Друг: Звичайно говорити правду.

Сократ: Виходить, брехати - несправедливо?

Друг: Так.

Сократ: Ну, а справедливо вводити в оману чи ні? Друг: Не вводити звичайно.

Сократ: Виходить, уводити в оману - несправедливо. Друг: Так.

Сократ: Далі, справедливо - шкодити або приносити користь?

Друг: Приносити користь.

Сократ: Виходить, шкодити - несправедливо?

Друг: Так.

Сократ: Отже, говорити правду, не вводити в оману і приносити користь - справедливо, а брехати, шкодити і вводити в оману - несправедливо?

Друг: Безсумнівно, клянуся Зевсом!

Сократ: Те ж саме і у відношенні до ворогів?

Друг: Ні, ні в якій мері.

Сократ: Насправді справедливо шкодити ворогам і несправедливо приносити їм користь. Друг: Так.

Сократ: Ну, а брехати, щоб заспокоїти ворогів і їм ушкодити, хіба несправедливо? Друг: Справедливо?

Сократ: Далі ти стверджуєш, що допомагати друзям справедливо?

Друг: Так, я так говорю.

Сократ: А робити треба без заспокійливого обману чи обманюючи для їх же користі?

Друг: І обманюючи, клянуся Зевсом!

Сократ: Чи значить це, що справедливо приносити користь тільки заспокоєнням, але не неправдою? Або тут потрібна також і неправда?

Друг: Справедливим у цих випадках буде також і брехати.

Сократ: Схоже, що і брехати, і говорити правду буде в один і той же час справедливим і несправедливим.

Друг: Так.

Сократ: А також справедливо і несправедливо заспокоювати їх і не заспокоювати. Друг: Очевидно.

Сократ: І подібно цьому шкодити і приносити користь буде справедливим і несправедливим. Друг: Так.

Сократ: І всі такого ж роду речі будуть справедливі і несправедливі.

Друг: Мені здається, так.

Сократ: Послухай, адже у мене, як і у всіх людей є праве і ліве око?... і права і ліва ніздря?... і рука, права і ліва? Друг: Безсумнівно.

Сократ: Виходить, коли говорять про одне і те ж саме, ти одне в мені називаєш правим, а інше - лівим, то на моє питання, що саме ти називаєш, ти можеш відповісти: праве - те, що перебуває праворуч, а ліве - ліворуч?

Друг: Так, можу.

Сократ: Далі виходить, і коли одне і теж іменуєш, то справедливим, те несправедливим, ти можеш відповісти, що саме справедливо, а що - ні?

Друг: Отже, мені думається, що справедливе все, що робиться належним чином і вчасно, те ж, що не робиться належним чином, несправедливо.

Сократ: Думка твоє чудова. Виходить, хто робить всі речі належним чином і в належний час поступає справедливо, а той, хто не робить цього належним чином - несправедливо?

Друг: Так.

Сократ: Виходить, справедливий той, хто поступає справедливо, несправедливий той що поступає навпаки? Друг: Це так.

Сократ: Ну, а хто здатний у належний час робити розрізи, припікання і відчувати тепло? Друг: Лікар.

Сократ: Тому що він знаючий або по якійсь іншій причині?

Друг: Тому, що він знаючий.

Сократ: Виходить, і у всьому іншому діло йде у такий же спосіб: знаюча людина здатна робити те, що повинна, належним чином і в належний час. А недосвідчений - ні?

Друг: Так, так.

Сократ: Стало бути, і брехати, і приносити користь знаюча людина може належним чином і в належний час, а недосвідчена -