Філософія в давні часи була осередком всього наукового знання. Наука ще не звертається до дослідно-експериментальної методології, користуючись, як і філософія, умоглядними методами осягнення істини.

Наприклад, Тит Лукрецій Кар у своїй знаменитій поемі "Про природу речей", користуючись методом аналогії і поетичної метафори, так доводить атомарну побудову світу: Це перед нами завжди і на наших очах відбувається От подивися: щораз, коли сонячне світло проникає в наші житла і морок прорізає своїми променями Безліч маленьких тіл у порожнечі ти побачиш, миготячи, Мечуться назад і вперед у променистому сяйві світла; Начебто у вічній боротьбі вони б'ються в боях і битвах У сутички кидаються раптом по загонах, не знаючи спокою Або сходячись, або знову безперервно знову розлітаючись Можеш із цього ти усвідомити собі, як невпинно, Першооснови речей у порожнечі неосяжній метуться.

Космоцентризм - головна відмінна риса античної філософії. Світ представляється як вічний, живий, який розвивається, є розумним, одухотвореним, самодостатнім Космосом. Небозвід був для древніх вічною красою, абсолютним розумом, самим божеством. Цицерон, наприклад, приводить такий текст Арістотеля: "Якби існували такі люди, які б завжди жили під землею в гарних яскраво освітлених житлах, прикрашених статуями і картинами, були забезпечені вдосталь усім, що вважається необхідним для щастя, якби ці підземні люди ніколи не виходили на поверхню землі, а тільки по слухах знали, що є якісь могутні боги, далі, якби в якийсь час земля розверзлась, і вони, ці люди, змогли зі своїх підземних жител вийти на світло в ті місця, де ми живемо; і отут вони раптово побачили б землю і моря, і небо, і громади хмар, відчули б силу вітрів, глянули б на сонце і пізнали б як його велич і красу, так і його силу, як воно, розливши своє світло по всьому небу, утворить день, а з настанням ночі вони побачили б небо, все засіяне і прикрашене зірками; вони побачили б, як всі ці світила сходять і заходять і помітили незмінність і постійність цих шляхів протягом всієї вічності, то, побачивши все це, люди, які вийшли з під землі, звичайно, вирішили б і що боги існують і що все велике, що їм відкрилося, саме боги і створили"1. Людина - космічна істота, мікрокосмос - повинен наслідувати рух небесних тіл "... через сприйняття гармоній і круговоротів світу виправити круговороти у власній голові... інакше кажучи, домогтися, щоб те що споглядає, як і вимагає початкова його природа, стало подібно тому що за яким споглядають...".

Для античної філософії характерний розвиток діалектики. Древні помітили мінливість, рухливість, суперечливість самого світу (натурфілософія): "Це космос, той же самий для всіх, не створив ніхто ні з богів, ні з людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, мірами що розпалюється і мірами загасаючим"3, а також суперечливість, мінливість нашого пізнання - звідси діалоговий характер давньої філософії.

Герцен О.І. в "Листах про вивчення природи" звертає увагу на таку особливість античної філософії як її зв'язок з життям: "Тоді наука черпала з життя і негайно поринала в нього. Діяльність філософа в Греції не обмежувалося школою, у стінах якої можуть цілі століття тривати суперечки, до того, коли хто-небудь почує їх за стіною, - там філософ був здебільшого вчитель народу, тим хто дає йому раду: Емпедоклу і Геракліту пропонували корону; Зенон загинув в героїчній боротьбі; повага до Піфагора доходила до поклоніння; Перикл ходив по площі афінській зі своєю дружиною, благаючи прощення Анаксагору; Пилип Македонський благословляв долю, за те, що його син народився в часи Арістотеля; Платона афіняни назвали божественним"4.

Філософія Демокріта

Демокріт з Абдер - давньогрецький філософ - атоміст і вчений - енциклопедист, народився близько 460 р. до н.е., рік смерті невідомий, за деяким даними прожив більше ста років. Демокріт - нащадок багатого і знатного роду, величезну спадщину витратив на подорожі в далекі країни з метою одержання знань. По одній з легенд, на батьківщині був притягнутий до суду за марну розтрату спадщини; під час виправдувальної промови прочитав суддям один із своїх творів і був визнаний невинним.

Філософія Демокріта це атомістичний матеріалізм. Увесь світ, всі тіла, відповідно до цієї концепції, складаються з атомів (atomos - неподільний) - дрібних матеріальних неподільних часток. Рух - внутрішня властивість атомів (здогад про внутрішнє джерело матерії, яка є в русі); різноманіття явищ навколишнього світу пояснюється розходженням форм атомів. Послідовно проводячи матеріалізм, Демокріт вважав, що душа складається зі сферичних, рухливих, вогненних атомів. Людина відрізняється від тварини особливим розташуванням атомів душі, які чергуються з атомами тіла. Після смерті душі розпадаються і атоми розсіюються в просторі. Боги також мають атомарну структуру і складаються із круглих вогненних атомів, які нелегко руйнуються, але все-таки не вічні.

Космологія.

Демокріт розвиває концепцію Левкінпа про космічні вихри, які породжують незліченні світи, різні за розміром і структурою. В одних світах сонце і місяць більше наших, в інших - більша кількість світил, у третіх - немає зовсім. Світи, розрізняються за віком: одні тільки народжуються; інші - перебувають у розквіті; треті - гинуть зіштовхуючись один з одним.

Для філософії Демокріта характерний твердий детермінізм - заперечення випадковості; все, по Демокріту, закономірне і має свої причини. Філософ стверджував, що люди вигадали ідол випадку, щоб користуватися ним як приводом, який прикриває їх власну нерозсудливість. Демокріту приписують авторство забавної притчі: Один раз лиса людина йшла по пустельній місцевості і їй на голову з неба впав камінь. Людина померла. - Якщо ми не будемо затрудняти себе поясненнями, то скажемо, що це відбулося випадково. Однак, спробувавши знайти причину, ми довідаємося, що в цій місцевості живуть хижі птахи, які своєрідним способом полюють на черепах - піднімають у пазурах камінь і кидають його зверху на панцир черепахи її, розбиваючи його, ласують м'ясом черепахи. У нашому випадку птах лисину сприйняв за панцир. Мораль: завжди шукай причину, закономірність того, що відбувається.

Теорія пізнання.

Демокріт виділив два ступені пізнання: почуттєвий досвід, який виникає внаслідок витікання від об'єктів прозорих матеріальних образів, які попадають в наші органи почуттів і мислення. Почуття, що є джерелом будь-якого пізнання саме по собі може дати лише "темне", тобто неповне, поверхневе знання, тому що сутність речей - атоми, можуть бути осягненні умоглядним шляхом.

Етика Демокріта - це етика щастя - гедонізм. Метою життя філософ вважає гарний настрій - евтюмію, що означає безтурботний щасливий стан, коли людина не піддається дії пристрастей і страху. Найбільшою чеснотою є безтурботна мудрість, яка дає людині дар правильно мислити, правильно говорити і правильно поступати.

В соціально-політичних поглядах Демокріт був прихильником демократичного устрою держави, стверджуючи, що бідність у демократії настільки краще так званого благополуччя громадян при царях, наскільки свобода краще рабства.

Філософія Платона

Платон Афінський (427-347 pp. до н.е.) - давньогрецький філософ, засновник платонізму, об'єктивного ідеалізму. Він народився на острові Егіна (недалеко від Афін) у знатній аристократичній сім'ї; у молодості захоплювався літературою, музикою, живописом; філософії вчився у Кратіла і Сократа. В 399 році після страти Сократа залишає Афіни на 12 років, багато подорожує, служить при дворі Діонісія Молодшого на Сіракузах, намагається на практиці здійснити ідею мудрого державного правління. Одного чудового дня Платон стає неугодним тиранові і обертається в рабство. В 40 років, визволений із рабства друзями, філософ повертається в Афіни і у гаю героя Академа створює свою школу - знамениту Платонівську Академію. Ідеї платонізму були центральними в пізній античній і ранній середньовічній філософії.

Філософія Платона - це об'єктивний ідеалізм: поряд зі світом речей, який сприймається почуттями, є самостійно існуючий світ ідей (ейдосів).

Космологія. Космос по Платону - жива істота, наділена душею і розумом, і народився він воістину, за допомогою божого провидіння. "У центрі космосу - незрима світова душа, яка дає початок "неминучого і розумного життя за всіх часів". Небесні тіла, нерухливі зірки - "вічносущі божественні істоти".