якої ще ніколи не наближався космічний корабель. Однак уже прийнято рішення про фінансування польоту автоматичного зонда НАСА до Плутона. Запуск заплановано на 2006 рік, однак лише в 2015-му році — і то завдяки балістичному прискоренню на орбіті Юпітера — апарат "Нові горизонти" подолає 6 млрд кілометрів і досягне дев'ятої планети, де вивчатиме не лише Плутон, а і його супутник Харон. Об'єктиви станції зможуть спостерігати супутники Плутона, що мають розміри лише 1 км. Серед основних завдань експедиції — складання карт невидимих боків Плутона й Харона, карт геологічних районів, визначення складу атмосфери Плутона і швидкості гідродинамічного витоку. Передбачуваний строк робіт поблизу Плутона і в поясі Койпера — 5 років. Висловлюються сумніви, що момент для подорожі вибрано не дуже вдало; однак більшість учених вважають, що слід поспішити з організацією експедиції в цей віддалений світ. Справа в тому, що Плутон уже проминув найближчу до Сонця частину свого шляху по сильно витягнутій орбіті і до 2020-го року приречений на неминуче замерзання за температур, близьких до абсолютного нуля. Наразі Плутон віддаляється від Сонця, температура на ньому знижується. Незабаром атмосфера перетвориться на щось подібне до снігу. Плутон переживає драматичний момент у своїй біографії, порівняно з якою життя інших планет схоже на тихий сон обивателя.
У Плутона є супутник Харон, який за діаметром, як це не дивно, лише вдвічі менший від свого небесного сюзерена. У Сонячній системі розміри супутників становлять лише відсотки від діаметрів планет-батьків. Як могла сформуватися подвійна планетна система Плутон-Харои? Висловлено сміливі гіпотези — деякі з них могли б допомогти з'ясувати, нарешті, таємницю народження нашого Місяця. Особливий інтерес викликає те, що Плутон і Харон — зовсім не брати-близнюки, а повна протилежність один щодо одного. Це стосується атмосфери, відбивної здатності, наявності полярних шапок.1
Які круті повороти еволюції так розкидали долі сусідніх планет? Ніхто цього не знає. Узагалі, на периферії Сонячної системи, як і в будь-якій надмірно просторій імперії, відбувається чорт знає що. Вражає надзвичайна схожість Плутона з найбільшим супутником Нептуна — Тритоном. Мабуть, він також був свого часу супутником Нептуна, але якісь небесні катаклізми вирвали його з обіймів материнської планети. Іноді Плутон і Нептун, ніби забавляючись і не даючи один одному остаточно замерзнути в космічному льосі, міняються місцями.
Про Плутон відомо дуже мало. Період його обертання навколо Сонця — 250 років. За вищезгаданою гіпотезою, Плутон у минулому був супутником Нептуна. Взаємні збурення Тритона й Плутона призвели до того, що Плутон було викинуто із системи Нептуна, а Тритон перейшов на орбіту зі зворотним рухом.
Седна
Навесні 2004-го року американський космічний телескоп Spitzer на окраїні Сонячної системи виявив нову планету, яку назвали Сед пою на честь ескімоської богині океану. До цього моменту останньою планетою Сонячної системи вважали Плутон, відкритий у 1930-му ропі. З того часу завдяки найновішим астрономічним засобам поблизу нашого світила було виявлено велику кількість різних об'єктів, але Седна — найкрупніший серед них. Багато вчених протягом цих десятиліть висловлювали припущення про те, що за орбітою Плутона повинна існувати ще одна планета, яка дістала назву Трансплутона. І ось прогнози справдилися. Як справдилися вони і стосовно інших передбачених наперед планет Сонячної системи — Урана, Нептуна, самого Плутона.
Асторономи вирахували, що небесна Седна більша, ніж астероїд, але менша, ніж усі відомі планети: її діаметр — мінімум 2000 км. Дев'ята планета Соняної системи— Плутон — має в поперечнику 2250 км. Седна здійснює повний оберт навколо Сонця по сильно витягнутій еліптичній орбіті за 10500 земних років. Сенсаційне відкриття підтверджують спостереження й іншого космічного телескопа — старожила "Хаббла", який працює на орбіті вже 11 років. За попередніми оцінками, Седна знаходиться від Землі на відстані приблизно 10 млрд. кілометрів, тобто в 70 разів далі, ніж Сонце. У даний момент об'єкт перебуває на відстані близько 13 млрд. кілометрів від центра Сонячної системи, а в найбільш віддаленій точці орбіти відстань від планетоїда до Сонця сягає вражаючої величини — 130 млрд. кілометрів.
Вивчення орбіти Седни наштовхує на думку про хмару Оорта — скупчення астероїдів із сильно витягнутою еліптичною орбітою. Саме із цього поясу походить багато комет. За припущенням учених, хмара Оорта оточує Сонце і простягається до половини відстані між Сонцем і системою Альфи Центавра — найближчої до Сонця зоряної системи. Однак Седна розміщена приблизно в десять разів ближче до Землі, ніж пояс Оорта.
Седна має червонувате забарвлення. Червоніший за Седну на небесному схилі лише Марс. Існують також непрямі докази наявності в Седни супутника, однак виявити його за допомогою сучасних засобів спостереження неможливо. Протягом найближчих 72 років Седна буде наближатися до Землі, що дозволить краще вивчити цей незвичайний об'єкт. Між іншим, не всі астрономи до цього часу визнають статус планети навіть за Плутоном, не кажучи вже про Седну.
Седну виявила команда вчених під керівництвом доктора Майкла Брауна із знаменитого Каліфорнійського технологічного інституту. Як і очікувалося, нова планета знаходиться в тій частині космосу, яка називається поясом Койпера. Пояс названо на честь американського астронома Джерарда Койпера, який майже півстоліття назад передбачив існування малих планет за орбітою Нептуна. У цьому поясі знаходяться сотні космічних об'єктів — дрібних і крупних. Астрономи впевнені, що в поясі Койпера буде виявлено й інші цікаві небесні тіла. Більшість об'єктів поясу Койпера являють собою космічні уламки, що складаються з льоду та каменю. Але Седна, як стверджують її першовідкривачі, — це справжня планета. Отже, пояс Койпера приховує у собі ще багато таємниць.
Уже зараз можна передбачити, що після відкриття Седни з новою силою спалахнуть суперечки про те, яке ж небесне тіло можна вважати повноцінною планетою. Адже навіть із Плутоном не все до кінця зрозуміло. Деякі астрономи, заперечуючи планетний статус Плутона, сприймають його як один з найкрупніших космічних об'єктів, що "засмічують" околиці Сонячної системи. Деякі із цих каменів лише вдвічі менші за Плутон. На користь того, що Плутон і Седна є планетами, свідчить те, що вони мають стійку Орбіту, на відміну від інших об'єктів у поясі Койпера
На багатьох планетах учені шукали органічні речовини та воду, але виявили їх у значній концентрації лише на окраїні Сонячної системи. Є підстави вважати, що й інші тіла в поясі Койпера, у тому числі і Седна, приховують значну кількість льоду та органіки. На ранніх стадіях розвитку Сонячно! системи подібні об'єкти блукали в її внутрішніх просторах, постачаючи, згідно з найпопулярнішою гіпотезою, первинний матеріал для молодої Землі.
Малі планети
Малі планети — це невеликі тіла, які рухаються навколо Сонця по еліптичних орбітах. Найбільше їх між орбітами Марса і Юпітера.
Велика відстань між орбітами Марса і Юпітера давно наводила на думку про існування в цій частіші космосу якоїсь планети. У 1801 р. її було відкрито й названо Церерою.
Виявилося, що Церера — це лише одна з багатьох малих планет, чи астероїдів, які обертаються навколо Сонця. У наш їх відкрито більш як 2000. Церера — найбільша серед малих планет (768 км у поперечнику). Часто виникає питання: а чи може acre1 роїд зіштовхнутися із Землею? Розрахунки показують, що один з астероїдів — Ікар — перебуває всього на відстані 7 мільйонів кілометрів від Землі. Але таке зближення відбувається один раз на мільярд років (останнього разу спостерігалося в 1968 p.). Крім того, енергія такого астероїда дорівнює приблизно енергії однієї термоядерної бомби, тому така зустріч не загрожує Землі глобальною катастрофою. Інші астероїди також не становлять небезпеки для нас, так що ми можемо без особливого страху дивитися фільми-катастрофи.
Комети, метеори й метеорити
Комети
Іноді на зоряному небі з'являються незвичайні світила. Зовні вони схожі на затуманену розпливчасту зірку, від якої нерідко відходить кілька примарних "хвостів" із слабким світінням. Ще в давнину ці світила дістали назву комет. У перекладі з давньогрецької слово "комета" означає "кошлата", "довговолоса".
Великі і яскраві комети зустрічаються порівняно рідко. їх вдається спостерігати в середньому один раз на 10 років, а от слабких за яскравістю і невеликих комет дуже багато.
Коли комета знаходиться вдалині від Сонця, її можна спостерігати тільки в телескоп. З наближенням до Сонця її яскравість і видимі розміри зростають. Із розпливчастої оболонки кометного ядра, яке називається головою комети, простягається слабкосвітний туманний хвіст. Коли комета наближається до Сонця, у неї іноді утворюється кілька хвостів, які досягають величезної довжини. У цей період комета являє собою величне видовище — іноді вона затуляє собою кілька сузір'їв. Повільно, день за днем переміщуючись на тлі сузір'їв, комета змінює форму, розміри і яскравість хвостів. Подолавши перигелій, комета знову віддаляється від Сонця. Хвости її при цьому швидко
