РЕФЕРАТ

З ФІЗИКИ

на тему:

“Розвиток авіації та космонавтики”

Світовий простір, який оточує Землю, називають грецьким словом космос. У повсякденному житті під цим поняттям розуміють простір поза межами земної атмосфери. Космос з давніх – давен привертав до себе увагу людей, які спочатку прагнули лише злетіти в повітря, щоб оглянути Землю з висоти пташиного польоту . Коли люди навчилися літати і ця мрія збулася, постала проблема польоту за межі атмосфери, в космос. Він приваблював не тільки своєю загадковістю, а й новими можливостями для діяльності людини. В умовах космічного вакууму можна забезпечити тривалий час руху космічного апарата без витрати палива.

Першим , хто оцінив можливості реактивних двигунів для польотів у космос, був російський учений К. Е. Ціолковський, який у 1903 р. описав свої міркування щодо цього і зробив відповідні розрахунки у праці «Дослідження космічних просторів реактивними приладами».

Дещо пізніше до такої самої думки самостійно дійшов і наш співвітчизник, уродженець України Ю. В. Кондратюк (1897- 1942 ), який розробив свою теорію економічного космічного польоту і принципові схеми необхідних для цього космічних апаратів, стійких і керованих у польоті.

Великий внесок у розробку космічних апаратів зробили вчені С. П. Корольов, М. К. Янгель, В. Браун. Завдяки їхній натхненній праці 4 жовтня 1957 р. у СРСР було запущено перший штучний супутник Землі. 12 квітня 1961 р. радянський громадянин Юрій Гагарін став першим в історії людства пілотом космічного корабля « Восток ».

Одним із визначних досягнень космічної програми США став політ космічного корабля «Аполлон», який дав можливість астронавту Нілу Армстронгу в 1969 р. здійснити першу прогулянку по поверхні Місяця .

У 1997 р. здійснив подорож у космос і громадянин незалежної України Леонід Каденюк, який провів серію наукових експериментів на космічному кораблі « Шаттл» .

Розвиток і вдосконалення ракетної техніки визначили й основні напрями освоєння космосу:

1. Запуски штучних супутників Землі на геостаціонарних орбітах.

У наш час у навколоземному просторі літають сотні штучних супутників, які є складними апаратами, що виконують різноманітні функції: ретранслюють телевізійні програми, охоплюючи значні за розмірами райони землі; забезпечують всесвітній телефонний і комп’ютерний зв’язок; використовують як маяки для морських суден, точно визначаючи їхні координати; здійснюють наукові програми дослідження Землі; використовуються у системі національної безпеки великих держав. Навіть є супутники для підтримання аматорського радіозв’язку.

2. Створення пілотованих космічних станцій.

Жоден технічний апарат чи прилад у багатьох випадках не може повністю замінити людину. Лише людина з її аналітичним мисленням може правильно оцінити результати досліджень. Для вивчення космосу були створені орбітальні космічні станції; на таких станціях забезпечені умови, необхідні для життя людини та її активної дослідницької діяльності, подібні до звичайних. За останні 30 років на навколоземній орбіті працювали три такі станції: «Салют», «Скайлеб», «Мир».

Для доставки космонавтів на ці станції використовувалися космічні кораблі одно-

та багаторазового використання.

3. Дослідження далекого космосу і планет Сонячної системи.

Космічні апарати побудували на Місяці, Венері, Марсі, долетіли навіть до далеких Юпітера та Сатурна і передали на Землю відомості про природу цих планет.

Значні досягнення у дослідженні Місяця одержані завдяки пілотованим польотам за космічною програмою США «Аполлон», під час яких астронавти неодноразово виконували дослідження на місячній поверхні.