Історія села Ліски
Назва села Ліски походить від лісів, які його оточували з усіх сторін. Ще до цього часу на сході села простягається так званий Гулецький ліс, який через видолинки сіножатей тягнеться аж до Гільча, Хохлова та Жнятина. На заходів від урочища Зарудки ліс тягнеться аж до Переводова і Липина, з назвами Чепич, Середній горб та Задовга.
Село поділялося на кутки з назвами: Дворк, Гнилий кут, Бабинка і наймолодша частина – Суховоля. Із Суховолі в село (Гнилий кут і Бабинку) вело глибоке провалля і господарів по ліву сторону звали Провальни.
Землі села ділились на сільські та панські.
Східну, західні і північну частини полів займали селяни, а всю південно-східну, південну і південно-західну – пан.
Урочища. На сході – Пилипів горб, Придатки, північному сході і півночі – за Костем, Заосівцем, Попова долина, Поплави, Зарудки, Виватець, Біля Водяного моста. Панські землі називались: Корчунок, Межигої, Біля Могили (за якими були сільські – Закруглик, Білостік, Задовга, Куропалка), Середній горб.
Дороги в село були грунтові, а тому заглибилися на 3-5 м, утворивши провалля.
Село Ліски розташоване в 21 км на захід від Сокаля між селами Переводів – на півдні, Жнятин – на південному сході, Гільче – на сході, Костяшин – на північному сході та Хомськими селами Сушів – на півночі, Новосілки – на північному заході та польською колонією Марисіна – на заході.
За політико-адміністративним поділом 1939 р. його адреса така: с.Ліски, гміна Варяж, повіт Сокаль, воєводство Львів.
Згідно переказів старожилів та матеріальних залишків, село виникло в часи появи міста Белз, до якого односельці більш тягнулися, ніж до Сокаля.
У давні часи територія села входить до Волинського, а відтак Галицько-Волинського князівств. Після розпаду Галицько-Волинської держави, дана місцевість входить до Польщі. Землі наших сіл, як по всій Галичині, королі дарують своїм вірнопідданим. Встановлюється панщина.
Прізвища перших панів невідомі, але вже в 1750-1895 роках села Ліски, Переводів і Костяшин належали пану Крижанівському. Село лежало серед лісів, а тому всі житла та господарські споруди були дерев’яними.
Повз село проходив ординський шлях – Кучманський, свідком якого є так звана Велика могила в 1 км від села, на півдні. Горіли села, а з ними і Ліски разом із панськими будовами.
Для захисту і оборони пани побудували своє житло з цегли, обвівши його грубою та високою цегляною огорожою. Воно стояло на Сухволі. Від панського житла аж до потічка (на захід від церкви) довжиною до 1 км проходив тунель шириною до 2-2,5 м і висотою до 2 м глибоко в землі. Тунель мав запасні тайні виходи, які збереглися до 1940 року. В один із нападів татаро-турецької орди на панське подвір’я збіглося майже все село і заховалося в тунелі. Ординці панський замок спалили. Людей, які були в льохах під замком і в тунелі засипало і від нестачі повітря та диму вони, а їх було до 300 чоловік, всі загинули. Ніхто їх вже не відкопував, лише поставлено хреста. Хрест обсаджений липами стояв до 1942-43 років (Розповідь Кв’ятковського Казіка – теперішнього жителя с.Ліски).
Цеглу для будівництва покоїв і тунелю та огорожі пан випалював на власній цегельні в урочищі Середній горб під лісом – Коритині. Це місце ще до 1920-22 років називали цегельнею.
Зруйнованих покоїв пани не відбудовували, а поставили нові в 50 м на південь.
Після розбору Польщі Австро-Угорщиною і Росією, село відходить до Австро-Угорщини. В трьох км на півночі та двох з половиною на захід від села проходить кордон між Австрією та Росією. Австрія, як цивілізована країна, почала трохи дбати і про українців. Десь в 1850-60 роках в селі побудовано велику, як на той час, школу з великим подвір’ям, посаджено сад (Вона стояла до 1934 р.).
Десь біля 1805-1810 рр. пани Крижанівські будують ґуральню (спиртзавод) по другу сторону дороги става і саджавка. Правда спочатку будують цегельню (біля потоку нижче теперішньої церкви). Глину на цеглу беруть із урочища Присілки. Це в якійсь мірі покращило матеріальне становище селян, бо відходами спиртзаводу – брагою, відгодовували худобу і свиней. Крім того за роботу пан давав і спирт, а його в москалів вимінювали на цукор у москалів (розповідь бабусі Синиці Марії). За спиртзаводом стояли панські корівники і конюшня.
Воду на завод брали із джерела саджавки водогінними берестовими трубами (під час чистки саджавки в 1935 р. викопали до 30 м таких труб).
В першу світову війну всі панські будівлі згоріли. Більше їх ніхто не відбудовував, бо пан Крижанівський видав свою дочку за Потворовського, який жив в с.Гільче, а вже в 20 роках, ставши сенатором, переїхав у Варшаву з сім’єю. В селі Гільче жив лише літом.
Для всієї Галичини, а отже для селян села пам’ятним остався 1848 рік із проголошенням скасування панщини. З цієї нагоди встановлено чавунний хрест і посаджено 4 липи. Цей хрест і зараз стоїть по ліву сторону сходів, які ведуть до церкви.
До знесення панщини 1846 р. пан Крижанівський при в’їзді в село між дорогами від Гільча і Костяшина будує капличку із дерев’явною фігурою св.Фльоріана, а перед в’їздом в село із Переводова – чавунний хрест із розп’яттям Ісуса Христа, яке в селі звали фігурка. Вони стоять і тепер.
На цей час в селі була старенька парафіяльна церква, а кругом неї цвинтар. Перед парафіянами виникло гостре
