Над вхідними дверима задньої сторони ще в 1991 року стояв надпис:

“На хвалу Господа Бога цей Дом Божий сосдан будівничими (вказувало три прізвища) як парафіяльний собор для прихожан Лісоцьких, Переводівських та Костяшинських основался Р.Б. 1872 Укончился и благословен же 1875 р. для 20 января. на честь св. Іоанна Хрестителя.

Цього дня, тобто 20 січня від запам’ятних часів в селі було храмове свято (празник, як його у нас називали).

Зараз старий напис частково стерто і написано:

“На хвалу Господа Бога цей Дом Божий сосдан коштом

Іоанна Крижановского Н.Г. Прихожан Лісоцьких, Перевадівських і Костяшинських. Основался Р.Б. 1872 Укончился и Благословен же 1875 р. дня 20 юния на сострадании П.Б.Д. Марии

Г. Zabrecki

І вже цього дня у них храмове свято.

Між написом создан... і Прихожан відстань вказує, що там було напису три лінійки.

Від теперішніх жителів почув плітку, що поляки села в 1870 р. (а їх же тоді у нас не було!) просили пана побудувати для них костел, але він сказав, що його вони мають у Снятині, а для українців потрібна церква, бо стара вже валиться.

Ось як поляки перетворюють наші святині у свої, як законну власність.

З початком будівництва нової церкви, старий цвинтар закривають (осталась кілька могил похованих попів) і переносять за село, де він і тепер.

Перші священики остались невідомі, бо час зрівняв і їхні могили.

До нас дійшов спогад про священика Ґіссовського, жінка і дочка якого поховані на новому кладовищі, а він біля церкви, але саме де, ніхто не знає. На цвинтарі є сімейна могила о. Ґіссовського – хрест з розп’яттям.

Написи:

Сімейна могила

о. Ґіссовського

Зафія з Ґіссовських

Миколаєвич

жінка пароха з Тяглова

+ 27.5.1910

Станіслава

з Козловських

Ґіссовська

жінка пароха

в Лісках

4.7.1857

+ 28.4.1893 | Єлена

Ґіссовська

дочъ пароха

в Лісках

7.9.1879

+ 4.4.1905

о. Ґіссовський прийшов в село парохом десь зразу після зведення храму. при ньому церкву розмальовували. Але крім душпастирської роботи і господарки участі в жодних заходах не брав. Скоро він почав старіти, особливо після смерті молодої 36-річної дружини, 26-річної доньки та 34 річної сестри.

Після його смерті, десь у 1917 році в селі священиком стає о.Геньо, який через хворобу до року помер. Після смерті о.Гєня в село парохом приходить о.Матюк, якого через два роки переводять на парафію в с.Будинин, а парохом села стає о.Мирослав Ріпецький родом із Самбора – капелан УСС та УГА, одружений з Євгенією з роду Смулка.

І о.М.Ріпецький, і його дружина п.Євгенія з відомих і свідомих українських родин, а тому з їх приходом починається національне відродження села. Дітей у сім’ї о.Ріпецького не було і вони повністю віддають себе духовному і національному вихованню парафіян, яке вимагало значного покращення.

З часу побудови храму минуло майже 50 років і за цей час ніхто не реставрував. Таке ж становище було в Переводові і Костяшині. Отець Ріпецький з перших днів своєї пастирської роботи в парафії подбав про те, щоб церкви стали справжніми духовними храмами, щоб віруючі гордилися ними. Вже в 1922 році реставрують церкву в Лісках, а в наступні два роки в Переводові та Костяшині. Церква в Лісках стоїть на високому горбі, на який важко було добиратися, особливо в негоду та зимою. Літом 1923 року до церкви встановлюють бетонні сходи, по боках яких кладуть перила. Все це було зроблено настільки добротно і красиво, що і у 2000 р. внутрішнє оздоблення храму та ікони захоплюють кожного, хто переступає його поріг. Відреставровано церкви в Переводові та Костяшині. До приходу на парафію о.Ріпецького, в церквах хорових колективів не було, а відправу вели дяки-самоучки. Отець Ріпецький направляє одного з них (Шаварського Леся з Костяшина) у школу дяків при духовній семінарії. Уже 1923 р. на храмових святах співають церковні хори.

В Лісках є урочище Білостік, в якому з під-горба витікає потужне джерело чистої води, яка, хоча і холодна, але ніколи, ніхто нею не простудився. Згідно переказів десь у 20 роках 1800 року, над джерелом з’являлась кільком особам Божа Матір. Люди почали цією водою лікувати рани, болі в шлунку та інше.

Віруючі вище джерела поставили скульптуру Божої Матері, а джерело взяли в дерев’яні цямбрини; а десь у 90 роки 19 ст. – над криничкою поставили капличку, яка до року згоріла. А вже через кілька років після цього в 15 м вище на горбочку побудували церковицю і освятили її на Десяту п’ятницю в переддень сострад. Пресвятої Богородиці.

З того часу кожного року там, на Білостоці в храмі Пресвятої Богородиці Страждальниці відбувалось богослужіння. День Десяту п’ятницю оголошено відпустом. Спочатку на цю відправу приходили віруючі із парафії (Лісок, Переводова і Костяшина), а село приймало гостей, як на храмове свято. Вода із даного джерела, сповідь і прийняття св. причастя допомагало багатьом людям позбуватися різних хвороб. З кожним роком на відпуст приходило все більше прочан. У 20 роки церковиця вже не вміщала прихожан і вони змушені були стояти надворі. Десь із 1926-1927 років на Десяту п’ятницю приїжджає до 6-7 священиків. Постає питання про будову приміщення, де б могли переодягтися священики, пообідати. За гроші від збору віруючих о.Ріпецький будує в південно-східному кутку площі Білостоку дерев’яний будинок, криє цинковою бляхою.

Особливістю