Село поволі відбудовувалося, готувалось до жнив. Замість солтиса владу взяв станичний Шелемей Іван (дяк). Німці більше в село не заходили, а битими шляхами тікали на захід. Як такого, фронту у нас не було. Оставивши один підбитий танк між Лісками і Переводовом, без боїв німці відступили на Холмщину. Москалі, прочесавши піхотою посіви та ліси, теж подалися на захід. Хлопці-пастухи почали розбирати гарматні снаряди. Одна боєголовка розірвалася і від неї три хлопці зразу загинули (Мазурок Володимир, Синюта Володимир, Фога Мирослав (Мальчинський), Синиця Степан від рани помер, а чотири хлопці остались на все життя каліками.

На початку серпня юнаків наших сіл мобілізують і утворюють сотню Гайворона. З нашого села пішло 8 хлопців, але комісія оставляє лише трьох: Фогу Степана (“Омелько”), Синицю Павла (“Соловей”) та Кондрацького Володимира (“Високий). Більше тижня ми перебували в Безуєві, а потім нічними походами, під охороною сотні “Лиса”, добралися аж до бродівських лісів. В ніч на 19 серпня ми отаборилися недалеко села Спас. Після обіду нас почали обстрілювати з гармати танкетки. Але снаряди перелітали. Вночі ми покинули свій табір і почали вертатись у свої сторони. Додому в Ліски вернулися біля Покрови.

З осені 1944 р. по літо 1945 р. майже в кожному селі нашого терену стояли сотні.

В один із місяців УПА здійснило маже повну мобілізацію у свої ряди. Але після зради курінного Юрченка, багатьох відпущено додому. В ряди УПА вливається зрадник “Самостійний”, який після вистежених криївок та складів із зброєю і продуктами, переходить в КДБ і всі ці об’єкти і людей видає. Із своїм загоном він робить облаву в селі і особисто вбиває станичного Шелемея Івана (дяка). З кожним днем важче жити в селі через часті облави.

В грудні 1945 року від зрадника гине заступник районового СБ Шелемей Ярослав, житель села. Тільки закінчився похорон, як група червонопагонників окружає село – роблять облаву. Це був вже вечір і практично облавники нікого не знаходять. Спокійно люди відсвяткували Різдво. Без жертв минув січень і майже лютий 1945 року. Боївки, які квартирували у нас та й в сусідніх селах, роблять рейди на Холмщину і Володавщину. Під кінець лютого вертаються і заквартировують ближче ліса. Згідно розповідей, в село вертається із своєю групою командир “Крапка”. Двоє хлопців відпросилося і пішли додому в Переводів. Ранком другого дня село обступили загони КДБ та польські війська. Загін “Крапки” ледве пробрався до лісу Чепич, де їх окружили з усіх сторін. Бій тривав більше 6 годин. Але сили були нерівні і 39 воїнів, хто не впав від ворожої кулі, у трьох кільцях покінчили життя. Поховали їх другого дня на Білостоці. Про цей бій написано багато. (Окремо подаю прізвища і псевдо героїв, а також статті у газетах і фото могили).

Сумні були Великодні свята 1946 р. Почастішали облави, все більше нахабніють польські каральні загони. За найменший опір чи непокору, поляки палять будинки, вбивають людей. Молодь, яка ховалася у сховищах (схронах, бункерах), все більше від одушливих газів і диму знаходить там свою смерть. Селяни все таки провели весняні роботи (позасівали поля, посадили городи, картоплю). Виселена в 1945 році Холмщина, маже до Замосця і Томашева осталась безлюдною, бо поляки і мазури боялися повертати на свої маєтки: там ще проводили рейди загони УПА.

В час виселення поляки разом з загонами НКВД використовували транспорт сусідніх сіл і тих, які вже були на вокзалі. Щоб уникнути виселення жителі часто ховалися по селах Холмщини і в селах, які вже виселили.

Село наше, до сходу сонця, в середу зеленого тижня, окружили військові загони НКВД та військо польське. Окремі виконавці акції по два-три заходили на подвір’я і силою грузили мізерне майно на підводи. Біля обіду зігнали всі підводи на Суховолю і в супроводі війська відвезли нас до Белза. Вже у п’ятницю подали вагони і приказали грузитись. Тварин (коні, ВРХ та вівці) грузили в окремі вагони. В суботу перед вечером ми покинули Белз, а в неділю, на Зелені свята, вигрузили нас в Калуші. На Україну виселено 71 родину і розселено по селах.

с.Бережниця – 2 родини

с.Підмихайле – 6 родин

м.Калуш – 6 родин

с.Копанки – 3 родини

с.Негівці (колонії Пняки) – 12 родин

с.Довге Войнилівська – 26 родин

Томашівці

а) Циглі – 5 родин

б) Дубина – 6 родин.

Шевченкове біля Галича – 5 родин

Житла, крім тих, які осталися в Калуші, не дали, а підселили до родин названих сіл. Перший рік односельці, одержавши компенсацію за залишені посіви та житло, прожили нормально, а в наступні дуже бідували. Шукати кращого життя і до 1960 р. більшість покинули Калущину.

Родини, які осталися, ще рік жили в селі. В 1947 р. акцію “Вісла-47” їх виселили в Північні та Західні терени Польщі, розселивши їх по дві-три родини в селі. Майже всі вихідці із с.Ліски, особливо їхні діти, змішавшись з поляками, асимілювались.

Мені доводилось тричі бути в селі після виселення. Воно настільки змінилося, що пізнати його можна лише по церкві, цвинтарю та урочищі Білостік. Правда, через Суховолю із Потуржина до Переводова пролягає асфальтова дорога і житла по обі сторони виглядають пристойно. Селом його тпере не