Магнітотелуричне поле Землі є природним електромагнітним полем, спричиненим іоносферно-магнітосферною системою струмів. Це поле є одним з важливих джерел знань про сучасну геологічну будову, тектонічні процеси, геодинаміку і флюїдний режим земної кори та мантії. Електричні властивості гірських порід тісно пов’язані з температурним і флюїдним режимом надр, хімічним складом мінералів порід, в складі яких є C, S, Fe та інші метали, рівнем мінералізації ювенільних вод, наявністю розплавів порід кори і мантії тощо. На основі аналізу спостереженого магнітотелуричного поля з використанням методів плівкового та двовимірного кінцево-різницевого моделювання електромагнітних полів побудовано представлені в атласі карти «Електропровідність земної кори» та «Електропровідність верхньої мантії» в одиницях провідності – сименсах (См). Аномалії електропровідності виділяються на фоні «нормального» узагальненого геоелектричного розрізу Східноєвропейської платформи, яке характеризується питомими електричними опорами (в Ом•м): 1000, 600, 250, 100, 50, 20, 10, 5, 1, 0.1 – в шарах геологічного середовища потужністю (в км): 160, 40, 50, 70, 80, 100, 100, 160, 200, ?. Значення повздовжньої електропровідності плівки навколишнього простору приймалася рівною 10 См.

Для вивчення глибинної будови Землі: геометрії і положення основних тектонічних границь, розподілу фізичних параметрів геологічного середовища тощо - широко використовується ще один вид ГП - сейсмічне поле. Воно спостерігається у вигляді механічних коливань на поверхні ґрунту, або в шахтах, печерах, штольнях і свердловинах. Коливання збуджуються сейсмічними хвилями (поздовжніми, поперечними, поверхневими, каналовими), які поширюються від джерела загасаючи, відбиваючись, заломлюючись і перевипромінюючись в інші типи на неоднорідностях геологічного середовища. В залежності від джерела, сейсмічне поле може бути природного або техногенного походження .

Вивчення техногенних сейсмічних полів, генерованих спеціальними вибухами, або вібросейстами, і спостережених вздовж геологічних профілів, дозволило одержати унікальні дані про внутрішню будову Землі, які використовуються для пошуку корисних копалин і розв‘язання ряду інших важливих геолого-геофізичних задач. В атласі приведені розрізи земної кори і літосфери через основні тектонічні структури на території України.

1. Спостереження на геотраверсі глибинного сейсмічного зондування (ГСЗ) "Голованівськ – Кіровоград – Таганрог", який перетинає у широтному напрямку східну та центральну частини Українського щита, виконано методом неперервного профілювання, з використанням системи взаємно пов'язаних годографів головних хвиль. Наведена модель висвітлює швидкісні характеристики та глибину будову архейсько-протерозойських структур щита.

2. Геотраверс "Чорне море – Балтійське море" на території України має довжину понад 900 км. Він перетинає палеозойську Скіфську плиту і докембрійський Український щит. Швидкісна модель побудована на основі двомірного чисельного моделювання хвильового поля, одержаного методом ГСЗ.

3. Профіль ГСЗ "Полтава - Свердловськ" проходить вздовж Дніпровсько-Донецького авлакогену. Результати ГСЗ були одержані і проінтерпретовані великим колективом українських учених геологів і геофізиків.

4. Глибинні сейсмічні дослідження на профілі «Берегово – Долина – Вишневець –Шепетівка - Чернігів» висвітлили будову тектонічних структур різного віку та генезису: Закарпатський мезозойсько-палеогеновий прогин, Карпати, які є одним з головних альпійських орогенів Європи, та архейсько-ранньопротерозойський Український щит.

5. Профіль ГСЗ "Путивль-Кривий Ріг" поєднує надглибокі свердловини НГС-8 та 9. У своїй південній частині він проходить уздовж Криворізько-Кременчуцької субмеридіональної ранньопротерозойської протогеосинкліналі, а в північній – косо перетинає Дніпровсько-Донецький пізньопротерозойсько-девонський палеорифт північно-західного простягання.

На території України виконані великі обсяги сейсмічного профілювання (понад 10 тис. км) для вивчення будови земної кори і літосфери. За цими даними побудована представлена в атласі карта поверхні Мохоровичича. Назва «поверхня» є умовною, так як насправді - це потужна перехідна зона, відділяюча земну кору від верхньої мантії, яка характеризується складною будовою, чергуванням тонких шарів з підвищеними і пониженими швидкостями сейсмічних хвиль.

В межах України товщина земної кори змінюється в дуже широких межах - від 25 до 65 км. Максимальна товщина кори фіксується під Карпатами (65 км), Гірським Кримом (до 60 км), на Українському щиті (Одесько-Ядлівська, Криворіжсько-Крупецька і Оріхово-Павлоградська ранньопротерозойські геосинклінальні зони - 50-60 км). Мінімальна товщина земної кори спостерігається в районі Закарпатського прогину (25 км), під Дніпровсько-Донецьким авлакoreном (30-35 км), на Українському щиті, в районах Запорізького серединного масиву (25-30 км), Кіровоградського протоплатформного блоку (35 км) і на акваторії Чорноморської западини (25-30 км).

Природні сейсмічні поля, причиною яких є вогнища місцевих і сильних віддалених землетрусів, з огляду на їх значну небезпеку, повинні враховуватися при спорудженні житла, важливих споруд, об‘єктів підвищеного екологічного і техногенного ризику. Причиною землетрусів є сучасна тектонічна активність геологічних структур. Розподіл на даній території землетрусів різної величини в часі і просторі називають сейсмічністю.

На території України високий рівень сейсмічності спостерігається, в основному, на території Карпатського і Кримсько-чорноморського регіонів.

Сейсмічність Карпатського регіону визначається землетрусами з епіцентрами у Закарпатті, Карпатах, Передкарпатті, а також на прилеглих територіях Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії. Найбільш сейсмоактивним є Закарпаття.

На території західних областей України (за період з XVII століття до нашого часу) землетруси характеризуються, в основному, глибинами вогнищ (h) 2-10 км і магнітудами (М)<5.5. Внаслідок малої глибини ці землетруси викликають локальні ефекти на поверхні ґрунту з інтенсивністю до 7-8 балів за шкалою MSK-64. Такі ж коливання відчуваються на Закарпатті від глибших (h=35 км) і більших за величиною (М=6.8) землетрусів з епіцентрами в Румунії (Пішкольт) на відстані ~60 км від кордону України. На прилеглій до Передкарпаття території найбільший землетрус, з достовірно описаних, відбувся у 1875 р. в районі м. Великі