Щоб ідея внутрісиндромной діагностики була зрозуміла, розповімо про один випадок, який відбувся на змаганні двох студентських команд в «Клубі веселих і метких» (КВН). Одній з команд була запропонована психологічна задача. Вимагалося поставити «супротивникам» не більш 15 питань і по відповідях (а відповіді були по умові односкладовими: або «та» або «ні») відгадати задуману професію.

Цілком зрозуміло, що при повному збігу всіх ознак у порівнюваних предметів, явищ, хворих і т.п. розрізнити їх абсолютно неможливо. Адже навіть мати часом не може відрізнити своїх однояєчних близнят. Але якщо хоча б один з десятків ознак у одного близнюка відрізняється від іншого, наприклад голос або родимка, то по цій ознаці їх розрізнить всякий. У нашому ж розпорядженні цілі вісім ознак рентгенівської тіні («почифора інрікос»). І хай більшість ознак співпадає, навіть по небагатьох відмінностях лікар проведе диференціальну діагностику.

Ви, звичайно, з'ясували суть даного способу диференціальної діагностики і зумієте виконати важке завдання.

У легенях зустрічаються різні пухлини, різні кісти і різні запальні вогнища. Таким чином, Ви ще не поставили діагноз захворювання, але на підставі всього чотирьох ознак з восьми (форма тіні, її контури, інтенсивність і структура) зуміли правильно встановити загальний характер патологічного процесу.

Отже, по рентгенограмах можна розпізнати загальний характер патологічного процесу.

Правильне визначення провідного синдрому і загального характеру патологічного процесу дозволяє обгрунтовано намітити стратегію лікування хворого. Якщо, наприклад, при синдромі круглої тіні Ви припустили пухлину, то хворого відразу направлять до онколога і йому будуть надані спеціалізовані допомоги. Якщо ж рак легені лікар помилково тлумачитиме як туберкульозний інфільтрат, то хворого направлять до протитуберкульозної установи, де теж можуть не відразу поставити правильний діагноз і хворого тривало лікуватимуть від туберкульозу, упускаючи час для невідкладного оперативного втручання.

8. Встановлення повного індивідуального діагнозу

Майже у всіх підручниках по клінічних дисциплінах прийнята традиційна форма викладу матеріалу. Спочатку освітлюються етіологія і патогенез, потім клініка і діагностика, методи і засоби лікування, а після цього, нерідко петитом, дається короткий текст під рубрикою «Диференціальна діагностика». Така побудова, природно, має на увазі, що лікар спочатку встановлює діагноз, а потім проводить диференціальну діагностику, щоб підтвердити свій первинний діагноз, що виник без попередньої диференціальної діагностики. Але насправді, коли хвора людина вперше звертається до лікаря, той йде до діагнозу хвороби через диференціальну діагностику. Як Ви могли переконатися з приведених вище психологічних етюдів і клинико-рентгенологічних прикладів, лікар ставить діагноз шляхом звірення виявлених при обстеженні симптомів і синдромів з тими «образами» («моделями»), які він зберігає в пам'яті, причому раціонально мислячий лікар виключає спочатку якнайменше схожі синдроми, а далі все більш схожі. Як в дитячій грі: «Холодно, тепліше, тепло, гаряче, знайшов!».

Для оцінки стану хворого мають значення не тільки характер хвороби, але і її давність, ступінь вираженості, стадія (фаза) розвитку, ступінь компенсації патологічних змін, наявність і вид ускладнень і т.д. Лікар повинен оцінити стан не тільки ураженого органу, але і інших органів і систем хворого і лише тоді він поставить діагноз хворому, тобто повний, або індивідуальний, діагноз. Спираючись на такий діагноз, лікар зможе призначити індивідуальне лікування, прогнозувати перебіг хвороби, передбачати і попередити можливі ускладнення.