Коллізіонні проблеми нормативно-правового регулювання відповідальності за ядерну шкоду

Однією з найбільш актуальних проблем сучасності є проблема забезпечення ядерної і радіаційної безпеки в сфері використання ядерної енергії. Усвідомлення небезпек, зв'язаних з експлуатацією ядерних установок, спонукало ядерні держави розробити систему мер технічного, організаційного, правового й іншого характеру, спрямованих на забезпечення пріоритетного захисту життя і здоров'я людини від негативного впливу іонізуючого випромінювання, гарантій відшкодування збитку, заподіяного в результаті ядерного інциденту. На міжнародному і національному рівні діють спеціальні правові механізми цивільної відповідальності за ядерний збиток. Зважується питання про створення глобальної системи забезпечення відшкодування ядерного збитку.

Україна, володіючи могутнім ядерно-енергетичним потенціалом (наша країна займає сьоме місце у світі за сумарною потужністю ядерних енергоблоків - 12880 Мвт, восьме - за їх кількістю - 14), не могла залишатися осторонь від цих процесів . Поштовхом до усвідомлення необхідності створення в Україні спеціального режиму цивільно-правової відповідальності за ядерний збиток послужила Чорнобильська катастрофа. Однак ідея і відповідні пропозиції фахівців про створення такого режиму не знайшли в той час підтримки у владних структурах. Замість цього була введена система соціальних компенсацій потерпілим, передбачена Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи». Треба було ще кілька років, щоб ідея створення механізму цивільно-правової відповідальності за ядерний збиток «дозріла» і придбала визначене правове оформлення. Уперше про необхідність законодавчого закріплення цього режиму було зазначено в Концепції державного регулювання безпеки і керування ядерною областю в Україні, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 25 січня 1994 р. Концепція визначила структуру майбутнього законодавства в сфері використання ядерної енергії і радіаційного захисту, що, зокрема, включає правовий режим цивільно-правової відповідальності і ядерного страхування.

Зазначені положення Концепції були реалізовані в Законі України «Про використання ядерної енергії і радіаційної безпеки», прийнятому 8 лютого 1995 р. Питанням відшкодування ядерного збитку присвячений окремий розділ Закону. Однак норми цього закону в деяких аспектах не відповідали принципам і нормам міжнародно-правових документів (Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерний збиток від 21 травня 1963 р. і ін.). Закон, зокрема, не установив розмір відшкодування за ядерний збиток, механізм страхового й іншого фінансового забезпечення відшкодування.

Новий етап у розробці правового механізму відшкодування ядерного збитку в Україні був початий 12 червня 1996 р., приєднанням України до Віденської конвенції, що зажадало приведення національного ядерного законодавства у відповідність з його принципами і нормами. 3 грудня 1997 р. був прийнятий Закон України «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України в зв'язку з приєднанням України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерний збиток», яким були внесені деякі зміни в Закони «Про використання ядерної енергії і радіаційної безпеки» і «Про страхування». Останній був доповнений положеннями про обов'язкове страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки (експлуатуюча організація) за ядерний збиток, обов'язки страхувальників, що мають дозвіл на страхування відповідальності операторів ядерних установок за ядерний збиток, створити ядерний страховий пул (об'єднання). Зазначений Закон не вирішував всі інші пекучі питання ядерного страхування, обмеживши лише загальним зауваженням про те, що порядок і умови цього страхування визначаються спеціальним Законом України, що у даний час обговорюється Верховною Радою України й імовірніше всього буде прийнятий у запропонованій редакції.

До виникнення визначених юридичних наслідків за межами держави може привести використання атомної енергії: цивільно-правові відносини, що складаються в процесі здійснення цієї діяльності, виходять за рамки однієї правової системи і перетворюються в так звані цивільні правовідносини з іноземним елементом, регульовані міжнародною часткою правом.

У більшості країн питання відповідальності оператора ядерної установки, такі як відшкодування ядерного збитку, його розмір, форми та ін., вирішуються за законом компетентного суду. В окремих країнах діє відсилання до іноземного права, що регулює умови і межі відповідальності іноземного оператора - застосовується право держави, що відповідає за установку. Ця коллізіонна прив'язка знаходить усе більше поширення останнім часом.

Набагато більше значення в цій області має міжнародне регулювання. Основною метою міжнародного співробітництва в цій області є запобігання ядерних аварій, локалізація їхніх наслідків, взаємна допомога в надзвичайній ситуації. За допомогою міжнародних угод зважуються і більш приватні питання. Розмір відшкодування, результат розгляду справи багато в чому залежать від того, у суді якої країни воно розглядається. Питання визначення підсудності був уніфікований у двох основних Міжнародних конвенціях по розглянутому питанню: у Віденській конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 р. (ст. XI) і в Паризькій конвенції про відповідальність перед третьою стороною в області ядерної енергії 1960 р. (ст. 13). У цих статтях визначається, що виниклий у зв'язку з ядерним інцидентом спор підсудний суду країни, де відбувся цей інцидент. Якщо за якимись причинами складно чи неможливо визначити місце, де відбувся інцидент, то використовується додатковий критерій - суд держави, відповідального за ядерну установку (Віденська конвенція), суд держави, де знаходиться ядерна установка (Паризька конвенція).

Проблема відповідальності за заподіяний ядерну шкоду містить у собі так званий «іноземний елемент», рішення цієї проблеми буде залежати від вибору застосовного права, яким регулюються в даному випадку підстави і межі делікатної відповідальності і яке звичайно іменують статусом деліктного зобов'язання. Статус деліктного зобов'язання і насамперед кола питань, що відносяться до обсягу, характеру і розмірам відшкодування, у різних правових системах розуміється по-різному. Усі країни у своєму національному законодавстві, а також діючі в цій