Для вирішення питань радіаційної безпеки населення передусім вик-ликають інтерес ефекти, що спостерігаються при малих дозах опромінення — порядку декілька сантизиверів на годину, що реально трапляються при практичному використанні атомної енергії. У нормах радіаційної безпеки НРБУ-97, введених 1998 р., як одиниці часу використовується рік або поняття річної дози опромінення. Це викликано, як зазначалося раніше, ефектом накопичення «малих» доз і їхнього сумарного впливу на організм людини.

Існують різноманітні норми радіоактивного зараження: разові, су-марні, гранично допустимі та інше. Всі вони описані в спеціальних до-відниках.

ЛД загального опромінення людини вважається доза, яка у світлі сучасних знань не повинна викликати значних ушкоджень організму протягом життя.

ГПД для людей, які постійно працюють з радіоактивними речовина-ми, становить 2 бер на рік. При цій дозі не спостерігається соматичних уражень, проте достовірно поки невідомо, яким чином реалізуються кан-церогенний і генетичний ефекти дії. Цю дозу слід розглядати як верхню межу, до якої не варто наближатися.

5. Радіаційна безпека

Питання захисту людини від негативного впливу іонізуючого випромінювання постали майже одночасно з А відкриттям рентгенівського випромінювання і радіо-* активного розпаду. Це зумовлено такими факторами: по-у перше, надзвичайно швидким розвитком застосування відкритих випромінювань в науці та на практиці, і, по-друге, виявленням негативного впливу випромінювання на організм.

Заходи радіаційної безпеки використовуються на підприємствах і, як правило, потребують проведення цілого комплексу різноманітиш захисних заходів, що залежать від конкретних умов роботи з джерела-ми іонізуючих випромінювань і, передусім, від типу джерела випромі-нювання.

Закритими називаються будь-які джерела іонізуючого випромі-нювання, устрій яких виключає проникнення радіоактивних речовин у навколишнє середовище при передбачених умовах їхньої експлуатації і зносу.

Це — гамма-установки різноманітного призначення; нейтронні, бета- і гамма-випромінювачі; рентгенівські апарати і прискорювачі зарядженю часток. При роботі з закритими джерелами іонізуючого випромінювання персонал може зазнавати тільки зовнішнього опромінення.

Захисні заходи, що дозволяють забезпечити умови радіаційної безпе-ки при застосуванні закритих джерел, основані на знанні законів поши-рення іонізуючих випромінювань і характеру їхньої взаємодії з речовиною. Головні з них такі:

доза зовнішнього опромінення пропорційна інтенсивності випроміню-вання і часу впливу;

інтенсивність випромінювання від точкового джерела пропорційне кількості квантів або часток, що виникають у ньому за одиницю часу і обернено пропорційна квадрату відстані;

інтенсивність випромінювання може бути зменшена за допомогою екранів.

З цих закономірностей випливають основні принципи забезпечення радіаційної безпеки:

1. зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів («захист кількістю»);

2. скорочення часу роботи з джерелом («захист часом»);

3. збільшення відстані від джерел до людей («захист відстанню»);

4. екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання («захист екраном»).

Найкращими для захисту від рентгенівського і гамма-випромінюван-ня є свинець і уран. Проте з огляду на високу вартість свинцю й урану, можуть застосовуватися екрани з більш легких матеріалів — просвинцьованого скла, заліза, бетону, залізобетону і навіть води. У цьому ви-падку, природно, еквівалентна товща екрану значно збільшується.

Для захисту від бета-потоків доцільно застосовувати екрани, які ви-готовлені з матеріалів з малим атомним числом. У цьому випадку вихід гальмівного випромінювання невеликий. Звичайно як екрани для захис-ту від бета-випромінювань використовують органічне скло, пластмасу, алюміній.

Відкритими називаються такі джерела іонізуючого випромінювання, при використанні яких можливе потрапляння радіоактивних речовин у навколишнє середовище.

При цьому може відбуватися не тільки зовнішнє, але і додаткове внутрішнє опромінення персоналу. Це може відбутися при надходженні радіоактивних ізотопів у навколишнє робоче середовище у вигляді газів, аерозолів, а також твердих і рідких радіоактивних відходів. Джерелами аерозолів можуть бути не тільки виконувані виробничі операції, але і забруднені радіоактивними речовинами робочі поверхні, спецодяг і взуття.

Основні принципи захисту:

використання принципів захисту, що застосовуються при роботі з джерелами випромінювання у закритому виді;

герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції процесів, що можуть стати джерелами надходження радіоактивних речовин у зовнішнє середовище;

заходи планувального характеру;

застосування санітарно-технічних засобів і устаткування, викорис-тання спеціальних захисних матеріалів;

використання засобів індивідуального захисту і санітарної обробки персонажу;

дотримання правім особистої гігієни;

очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних конст-рукцій, апаратури і засобів індивідуального захисту;

використання радіопротекторів (біологічний захист).

Радіоактивне забруднення спецодягу, засобів індивідуального захисту та шкіри персоналу не повинно перевищувати припустимих рівнів, пе-редбачених Нормами радіаційної безпеки НРБУ-97.

Рентгенорадіологічні процедури належать до найбільш ефективних методів діагностики захворювань людини. Це визначає подальше зро-стання застосування рентгено- і радіологічних процедур або вико-ристання їх у ширших масштабах. Проте інтереси безпеки пацієнтів зобов'язують прагнути до максимально можливого зниження рівнів опромінення, оскільки вплив іонізуючого випромінювання в будь-якій дозі поєднаний з додатковим, відмінним від нуля ризиком ви-никнення віддалених стохастичних ефектів. Уданий час з метою зниження індивідуальних і колективних доз опромінення населен-ня за рахунок діагностики широко застосовуються організаційні і технічні заходи:*

як виняток необґрунтовані (тобто без доведень) дослідження;*

зміна структури досліджень на користь тих, що дають менше дозове навантаження;*

впровадження нової апаратури, оснащеної сучасною електронною технікою посиленого візуального зображення;*

застосування екранів для захисту ділянок тіла, що підлягають дос-лідженню, тощо.

Ці заходи, проте, не вичерпують проблеми забезпечення максималь-ної безпеки пацієнтів і оптимального використання цих діагностичних методів. Система забезпечення радіаційної безпеки пацієнтів може бути повною й ефективною, якщо вона буде доповнена гігієнічними регла-ментами припустимих доз опромінення.

ЛІТЕРАТУРА

Е.П. Жалібо, М.Н. Заввіруха, В.В. Зощарний.