Енергетика є основою національної економіки країни, найважливішим чинником її розвитку, базовою стратеґічною галуззю. В умовах відносно низької забезпеченості України власними енергоресурсами і майже цілковитої залежності від їхнього постачання з Росії заходи щодо диверсифікації джерел надходження енергоносіїв, насамперед – природного газу, нафти і ядерного палива, – повинні розглядатись як ключовий елемент забезпечення національної безпеки держави, сталого розвитку її паливно-енергетичного комплексу.

Рiвень енергетичного самозабезпечення в Україні знижується, головним чином, через падiння обсягiв виробництва вугiлля та газу, а також через нестабiльнiсть роботи енергоблокiв АЕС. Внаслідок технологічної відсталості, успадкованої від радянської економіки, високим залишається рівень енергомісткості продукції промисловості. Це призводить до загрози неконкурентоздатностi головних складових українського експорту - металу, продуктiв хiмiчної та нафтохiмiчної промисловостi, важкого машинобудування тощо. У свою чергу, це зменшить участь України у свiтовiй торгiвлi, обмежить можливiсть залучення iноземних iнвестицiй та технологiй для модернiзацiї економiки.

Електроенергетика потребує модернізації, яку треба розпочати із впровадження розробок вітчизняних науковців та конструкторів, чиї досягнення в енергетичній галузі посідають провідні позиції у світі (осучаснення українських електростанцій на основі унікальних технологій газопаротурбінних установок). Для відновлення українського експортного потенціалу електроенергії Рух вважає нагальним завданням створення «Бурштинського енергоострова».

Залежність від російських енергоносіїв несе постійну загрозу дестабiлiзацiї соцiально-економiчної ситуацiї, здiйснення економiчного та полiтичного тиску з боку Росiї. Народний Рух України вважає, що для уникнення цієї загрози слід вжити таких невідкладних заходів:

- розробити i здiйснювати нацiональну енергетичну стратеґiю, метою якої має стати досягнення обґрунтованого рiвня самозабезпечення України паливом i енергiєю;

- остаточно від’єднати енергетичну систему України від російської;

- прийняти програму розвитку вугільної промисловості як єдиного енергоносія, яким достатньо забезпечена Україна;

- забезпечити альтернативні джерела енергоносiїв (нафта, газ, ядерне паливо) на свiтовому ринку;

- урiзноманiтнити технiчнi можливостi та географiчнi шляхи доставки енергоносiїв в Україну (будiвництво термiналiв, трубопроводiв, танкерного флоту), насамперед шляхом введенння в дію нафтопроводу Одеса-Броди та морського нафтового терміналу в районі порту Південний, спорудження другої нитки газопроводу Тальне-Ананьїв-Ізмаїл;

- здійснювати транзитне транспортування енергоносiїв та iнших товарiв через територію України на підставі міждержавних угод та на основі Європейської енергетичної хартії;

- залучати iноземні iнвестицiї для пошуку i розробки власних родовищ нафти i газу;

- створити власнi ядерний паливний цикл та енергетичнi резерви;

- прийняти законодавчi акти, що стимулюють енергозбереження у виробництвi;

- реалізувати програму енергозбереження та широко впроваджувати передові енергоощадні технології;

- надавати перевагу розвиткові галузей i виробництв, якi потребують менше енергiї.

Серед літньої спеки українців лякають холодною зимою. Росіяни штучно нагнітають істерію навколо питання про поставки газу в Україну, при цьому не гребують досить брутальними засобами з арсеналу інформаційних війн.

Дивно, що з української сторони мало натхненних особистостей, які здатні прийняти виклик з Півночі. Ту апокаліптичну мелодію ("газу не буде, газ вкрали"), яку Росія транслює через динаміки свої ручних медіа на весь світ, і в першу чергу на Україну, можна підхопити і продовжити - але вже на свій, український лад. Але це, на жаль, ніхто не робить.

Образливо те, що найпотужніша українська корпорація – національна акціонерна компанія (НАК) "Нафтогаз України" – поки що виглядає "хлопчиком для биття", втрачаючи очки у інформаційному двобої зі своїм російським партнером "Газпромом".

"Нафтогаз" веде себе надто пасивно, і до сих пір не може відновити рівновагу в інформаційній сфері, що б відповідала його реальним позиціям з економічної точки зору.

В той же час потрібно розуміти, що зараз інформація значно важливіша за газ, перемоги і поразки приходять саме зі сфери ідей та поглядів. Місія "Нафтогазу" – захист національних інтересів України, в тому числі і захист від зовнішніх інформаційних агресій. Про це керівництву корпорації варто пам’ятати.

Газ з точки зору піарника – ідеальна речовина для маніпуляцій. Він прозорий, невидимий, весь час рухається, що дає можливість говорити як про його відсутність, навіть коли він є.

Проте чомусь на порядок більш вправно з голубим паливом "працюють" російські майстри, видаючи на гора одні газові міфи за іншими. Їх українські колеги (якщо такі взагалі існують) поки що займають пасивну позицію, і не поспішають зі спростуваннями та нейтралізацією сусідського "креативу".

Так званий вкрадений газ - питання про те, що в Україні нібито зник російський газ обсягом 7,8 млрд.

Звичайно, це не відповідає дійсності, проте нюанси системи транзиту газу не дають можливості це легко спростувати. Важливо інше - при професійному підході української сторони, такий міф був би невигідним "Газпрому".

По-перше, якщо газ зник, то це трапилось явно за старої влади, яку "Газпром" підтримував.

Тоді це питання до таких великих друзів Росії як Кучма, Янукович та Бойко (колишній керівник НАКу). При цьому є всі підстави підозрювати, що, як і усі інші російсько-українські оборудки у газовій сфері, вони відбувались не без особистої вигоди для найвищих керівників України та Росії.

По-друге, росіяни "плутались у свідченнях" – спочатку заявляють, що Україна вкрала майже 8 млрд. кубометрів, потім їх делегація газ "знаходить", наступного дня Путін знову заявляє, що газу немає, оскільки той є лише "за документами".

По-третє, сама система транзиту газу з Росії в Європу – процес складний, і він за своєю природою не може завжди відбуватись секунда в секунду. Найменший натяк на збій в графіку можна інтерпретувати як спробу вкрасти газ.

Проте мало хто знає про той факт, що система транзиту українського газу з Туркменістану через територію