РЕФЕРАТ

на тему:

„Відкриття Х-променів: Конрад Рентген, Іван Пулюй”

План

1. Загальне поняття Х-променів.

2. Іван Пулюй, як першовідкривач Х-променів.

3. Запатентоване відкриття Вільгельма Рентгена.

Використана література.

1. Загальне поняття Х-променів

Рентгенівське випромінювання – електромагнітне іонізуюче випромінювання з довжиною хвилі =10–4 – 103Е. Рентгенівське проміння умовно поділяють на м’яке (>2Е) і жорстке (<2Е). Залежно від механізму виникнення розрізняють гальмівне рентгенівське проміння і характеристичне. Гальмівне виникає при різкому гальмуванні рухомих заряджених частинок і характеризується неперервним спектром частот. Характеристичне рентгенівське проміння виникає після іонізації атома з викиданням електрона однією з його внутрішніх оболонок. Ця іонізація може бути результатом зіткнення атома з швидкою частинкою (первинне рентгенівське проміння) або поглинання атомом фотона (флуоресцентне рентгенівське проміння). Характеристичне рентгенівське проміння має лінійчастий спектр частот, характерний для атомів кожного елемента. Найпоширенішими джерелами рентгенівського проміння є рентгенівські трубки (двохелектродні електровакуумні прилади, в яких рентгенівське проміння отримують, бомбардуючи анод швидкими електронами) і синхротрони. Природні джерела рентгенівського проміння – деякі радіоактивні ізотопи, Сонце та ін. космічні об’єкти. Рентгенівське проміння дифрагує, заломлюється, розсіюється, здатне до повного відбиття, має велику проникну здатність. Спричинює люмінесценцію деяких речовин, іонізацію, фотоефект тощо. Дозу випромінювання рентгенівського проміння вимірюють у рентгенах. Рентгенівське проміння реєструють за допомогою іонізаційних камер, лічильників Гейгера-Мюллера, сцинтиляційних лічильників та ін. пристроїв.

2. Іван Пулюй, як першовідкривач Х-променів

Іван Пулюй увійшов у фізику в час розквіту молекулярно-кінетичної теорії газів, яка була першим важливим кроком на шляху пізнання мікроструктури речовини. Незважаючи на великі успіхи кінетичної теорії, необхідно було здійснити ще багато експериментальних та теоретичних досліджень, аби застосувати її до всіх конкретних явищ, де істотну роль відіграє молекулярна будова газів. Такими слабо вивченими на той час проблемами були процеси внутрішнього тертя у газах та дифузія газів крізь пористі перегородки. Пулюй з властивою йому наполегливістю, сумлінністю, майстерністю експериментатора заходився досліджувати ці питання і одержав ряд важливих результатів, що суттєво уточнили і доповнили попередні дослідження Максвела, Майєра, Грагама. Праці Пулюя в галузі молекулярної фізики важливі тим, що дані про коефіцієнти внутрішнього тертя та дифузії газів і пари є вихідними, коли обчислюють такі мікроскопічні величини, як середня довжина вільного пробігу молекул, їх кількість в одній грам-молекулі тощо. Підкреслимо, що і в наш час, тобто понад сто років відтоді, як вів пошук Пулюй, аналогічні дослідження проводяться для рідин і густих газів. Творча індивідуальність Пулюя особливо яскраво проявилася у галузі електротехніки. Розпочав він з удосконалення технології виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп, його лампи, набагато кращі від ламп Едісона, демонструвалися 1884 р. на всесвітній виставці в м. Штайері. Пулюй перший дослідив «холодне світло» (тепер неонове). На виставці це відзначалося як велике технічне досягнення. Важливе практичне значення мала запропонована Пулюєм удосконалена конструкція телефонних станцій та абонентських апаратів, зокрема застосування розподільного трансформатора. Цей винахід Пулюя запатентували у ряді промислово розвинених країн Європи.

В історії наукових чи географічних відкриттів чимало прикладів, коли початкові версії щодо їх авторів доводиться з часом (інколи після десятиліть чи навіть століть) змінювати під натиском нововиявлених фактів. Чи не стосується це і однієї з найбільших подій у новітній фізиці — відкриття Х-променів, які в радянській та німецькомовній літературі, (на відміну від англо - та франкомовної) прийнято називати рентгенівськими? Ось питання, яке хоч і ставилося неодноразово, залишилося до цього часу поза межами серйозного науково-історичного дослідження. В радянській літературі висвітлення історії відкриття і перших досліджень рентгенівських променів ґрунтується в основному на спогадах і публіаціях академіка А. Ф. Йоффе. Це природно, оскільки Абрам Федорович упродовж тривалого часу працював у Мюнхені в лабораторії Рентгена, багато дізнався із перших уст. Проте, можливо, саме ця обставина зумовила дуже неточні, як покажемо нижче, оцінки внеску Рентгена в дослідження променів, названих його іменем.

Парадоксальна ситуація склалася з висвітленням ролі в історії науки двох постатей: Вільгельма Конрада Рентгена та Івана Пулюя. Ім'я і слава першого пов'язані з відкриттям невидимих променів, тоді як інші його дослідження відомі хіба що вузькому колу фахівців.«Натомість широка популярність І. Пулюя в наукових колах кінця XIX та початку XX ст. зумовлена в основному двома галузями його діяльності: глибокими дослідженнями процесів в газорозрядних трубках, особливо катодних променів, з одного боку, і його видатними досягненнями в електротехніці — з другого. Разом з тим його фундаментальний внесок у становлення рентгенології залишився поза увагою істориків науки. Правда, є низка науково-популярних публікацій, статей в українській пресі (в основному поза межами Радянської України), де за найбільшу заслугу нашого земляка подаються його досліди з Х-променями, які, за словами деяких авторів, він відкрив раніше, ніж Рентген.

На ведемо основні результати, викладені у статтях Пулюя. У першій праці він відзначає, що, згідно з його спостереженнями, у вакуумних приладах з ізольованими електродами під дією невидимих променів виникає розрядний струм і викликане ним свічення розріджених газів. Інтенсивність свічення зростає з наближенням приладів до джерела Х-променів. Отже, Пулюй виявив провідність газу, зумовлену новими променями, тобто встановив їх іонізуючу здатність Слушно підкреслюючи важливість відкриття явища іонізації під дією нових променів, А. Ф. Йоффе помилково приписував пріоритет щодо цього Рентгену. Оскільки його друга стаття, у якій це питання висвітлюється, датується пізніше, ніж публікації Пулюя, то зрозуміло, що насправді пріоритет належить тут українському фізикові.

Багато уваги у своїх дослідах Пулюй присвятив питанню про місце виникнення