Х-променів та їх просторовому розподілові. Він наводить близько десяти досконалих знімків, які ілюструють отримані результати. Подібні дослідження Рентген провів пізніше і виклав їх тільки у своїй третій статті, що вийшла з друку в травні 1897 р. і Пулюєві рентгенограми, відрізняючись від знімків Рентгена високою якістю, протягом довгого часу були неперевершеними за технікою виконання і найчастіше відтворювалися у європейських виданнях (наприклад, у французьких „Коsmos" та „La natura", англійському „Fotogram") для ілюстрації застосувань у медицині. Пулюй зробив перший знімок людського скелету.
Важливо також відзначити, що Пулюєві належить перша вдала спроба з'ясувати механізм виникнення рентгенівських променів. Спираючись на власні досліди, своє розуміння природи нових променів Пулюй виклав так: «При високій напрузі з катода вириваються матеріальні частинки (електродні й газові частинки) і поширюються перпендикулярно до поверхні катода. Ці частинки, заряджені негативною статичною електрикою, підтримують протікання струму між двома електродами й скляними стінками. Коли ці матеріальні негативно заряджені частинки стикаються зі скляними стінками чи іншими твердими тілами, то крім збудження молекул тіла відбувається також вирівнювання, компенсація їх електричних зарядів, причому вирівнювання не може відбуватись без збудження ефірної оболонки молекули. Кожне уражене місце скляної стінки чи екрана буде вихідним пунктом ефірних хвиль. Під впливом ефірних хвиль, що поширюються у просторі, пофарбований сіркокальцієм екран світиться власним світлом цієї речовини. Крім видимих променів фосфоресценції, виникають ще невидимі промені з іншим періодом коливань». Якщо зважити, що на той час ще широко використовувалось уявлення про ефір і ще не існувало теорії атомних та молекулярних спектрів, тлумачення Пулюєм природи рентгенівських променів треба визнати дуже влучним. Для порівняння зауважимо, що Рентген протягом десяти років після відкриття електрона не вірив у його існування й тому не зміг зрозуміти механізм утворення Х-променів. Якщо в першій із трьох своїх відомих статей він пише про те, що нововідкриті промені відрізняються як від катодних, так і від інфрачервоних, видимих й ультрафіолетових (схилявся до думки, що це поздовжні коливання ефіру), то в третій статті писав уже про близькість природи катодних та рентгенівських променів. Це навіть використав Ленард у його безпідставних претензіях на пріоритет у відкритті Х-променів (зрештою, нарікати на невизнаність свого наукового доробку Ленард не міг — у 1905 р. одержав Нобелівську премію за дослідження катодних променів). Мабуть, бажанням А. Ф. Йоффе захистити свого вчителя Рентгена від грубих випадів Ленарда та незнанням праць Пулюя можна пояснити явно завищені оцінки внеску Рентгена у дослідження Х-променів. До речі, як пише сам Йоффе, Рентген надавав значення тільки фактам, а не їх поясненню, він заперечував вивчення механізму явищ, в тому числі й нововідкритих променів. Пулюй же прагнув зрозуміти мікроскопічні (на атомно-молекулярному рівні) процеси, що приводять до спостережуваних на досліді макроскопічних явищ, пов'язаних з рентгенівськими променями.
Підсумовуючи порівняльний аналіз публікацій Рентгена і Пулюя, можемо твердити, що вже через півтора місяця від першого повідомлення Рентгена і до появи його другої статті Пулюй подає до друку ґрунтовну працю, присвячену вивченню Х-променів, що містила не тільки нові важливі експериментальні результати, але й значно глибше, порівняно з Рентгеном (включаючи і його дві наступні публікації), пояснювала природу та механізм виникнення цих променів.
3. Запатентоване відкриття Вільгельма Рентгена
На самому початку 1896 року всі університети і академії світу були розбурхані сенсаційною новиною: якийсь Вільгельм Конрад Рентген, мало кому відомий німецький професор, відкрив якесь нове проміння, яке володіло чудовими властивостями.
Людське око не помічало їх, але вони діяли на фотографічну пластинку, і з їх допомогою вдавалося робити знімки навіть в цілковитій темряві. Крім того, про присутність цього проміння можна було дізнатися ще от яким чином: якщо на їх шляху ставили паперовий або скляний екран, покритий особливим хімічним складом, то екран починав яскраво світитися — фосфоресціювати. А найдивніше було те, що нове проміння більш чи менш свобідно проходило через будь-які предмети, як світло через скло. Вони проникали крізь щільно закриті двері, крізь глухі перегородки, крізь одяг і людське тіло. Якщо їм перегороджували шлях кистю руки, то на екрані, що світиться, з'являлися темні контури кісток — рука скелета, що ворушить пальцями!
Поважні люди — в сюртуках, застебнутих на всі гудзики, в крохмальних манишках — могли побачити на екрані свої ребра, хребетний стовп, тінь всього свого скелета, а заразом вже і годинник в жилетній кишені або монети в гаманці, захованому в брюках. Знайшлися зразу ж люди, які здогадалися застосувати нове проміння для практичної мети. В Америці, наприклад, вже на четвертий день після того, як стало відомо про відкриття Рентгена, якийсь лікар скористався цим промінням, щоб встановити, чи застрягла куля в тілі пораненого, його пацієнта.
Але фізиків відкриття Рентгена зацікавило ще більше, ніж лікарів. Фізики хотіли знати, що це за проміння, чи схожі вони по своїй природі із звичайним світловим промінням, чи ні, і яким чином вони виникають, що викликає їх появу. З вуст у вуста передавалися подробиці про те, як Рентген зробив своє відкриття. Він вивчав у себе в лабораторії явища, що відбуваються в трубці Крукса. Це скляна трубка, з якої відкачується повітря. Усередині неї на обох кінцях упаяні металеві електроди. Якщо підвести до них струм, то усередині трубки, в розрідженому повітрі між обома електродами, відбувається електричний розряд. При цьому повітря і стінки трубки світяться холодним світлом.
Рентген якось поклав недалеко