Лікування постійним струмом. Гальванізація

Діючий чинник — постійний (гальванічний) електричний струм низь-кої напруги (ЗО—80 В) і невеликої сили (до 50 мА).

Апарати. Постійний струм отримують за допомогою апаратів для гальванізації: настінних — АГН-1, АГН-2, портативних — ГВП-3, АГП-33, апаратів ГР-2, ГР-1М, "По-ток-1" (мал. 1). На панелі апарата "Поток-1" розташовані: вимикач, ручка потенціомет-ра, клеми для приєднання проводів від електродів, міліамперметр, перемикач шунта міліамперметра, сигнальна лампочка.

В апаратах за допомогою трансформатора напруга змінного струму освітлювальної мережі знижується з 220 або 127 до ЗО—80 В. Двопівперіодна кенотронна лампа вирівнює синусоїдальний струм, а далі відбувається згладжування пульсацій струму фільтрами (конденсатор і дросель). Вирівняний та згладжений струм подається на регулювальний потенціометр і клеми апарата. Від клем до хворого струм підводиться за допомогою гнучких, добре ізольованих проводів, на кінцях яких знаходяться затискачі, що з'єднують їх з електродами. Силу струму контролює вмонтований в апарат міліамперметр, в яко-му передбачене шунтування (на 5 і 50 мА).

Методика і техніка гальванізації. Гальванізацію проводять на поверхні тіла і в порож-нинах.

Для гальванізації на поверхні тіла застосовують електроди у вигляді металевих (сви-нець, сплав свинцю з оловом) або виготовлених зі спеціальної струмопровідної (що містить вуглець) тканини пластин. Товщина металевих електродів 0,3—1 мм.

Розрізняють поперечне та поздовжнє розміщення електродів. За поперечного розміщення, коли електроди знаходяться один навпроти одного на протилежних ділян-ках тіла, забезпечується вплив на більш глибокі тканини. При поздовжньому розміщенні електроди знаходяться з одного боку тіла, а вплив поширюється на тканини, розміщені на поверхні. Площа електродів може бути однаковою або різною. Менший за площею еле-ктрод називають активним і накладають на ту ділянку тіла, де необхідно забезпечити максимальну дію струму. Більший за площею електрод називають індиферентним. Як за поперечного, так і за поздовжнього розміщення електродів відстань між їх краями не по-винна бути меншою від поперечника більшого з електродів.

Використовують також спеціальні електроди: лійкоподібні для гальванізації вуха, ван-ночку для гальванізації ділянок ока, порожнинні — ротові, вагінальні, ректальні.

Складовою частиною електродів є зроблені з бумазеї, фланелі, байки гідрофільні прокладки завтовшки 1,0—1,5 см. Прокладки захищають шкіру хворого від опіків кислот ними або лужними продуктами

Мал. 1. Апарат для гальванізації "Поток-1

електролізу, що утворюються в процесі розподілу речо-вини постійним струмом на аноді й катоді, а також забезпечують рівномірний контакт електродів з поверхнею тіла та зменшують опір сухої шкіри струмові.

Гідрофільна прокладка має бути дещо більшою (на 2—3 см у всіх напрямках) від металевої пластини електрода. Площу елек-трода визначають за розміром гідрофільної прокладки. Інтенсивність впливу вимірю-ють кількістю густини гальванічного струму на площу прокладки. Для дорослих вона ста-новить 0,05—0,1 мА/см2, для дітей — 0,03— 0,08 мА/см2. При окремих методиках галь-ванізації використовують меншу силу стру-му з розрахунку 0,02—0,03 мА/см2.

Надійність контакту електродів з тілом забезпечують за допомогою бандажів (гу-мових або еластичних), мішечків з піском, іноді такий контакт забезпечує маса тіла пацієнта.

Перед накладанням електродів не-обхідно оглянути ділянки шкіри, що підля-гають впливові. Забруднення шкіри, на-явність пошкоджень, гноячки та густий во-лосяний покрив утруднюють проведення гальванізації. У разі пошкодження цілісності шкіри опір її в цьому місці зменшується, у результаті чого може з'явитися хімічний опік. Тому на такі місця накладати електро-ди не слід. Щоб усунути продукти лущення шкіри та жир, ділянки, де потрібно розмісти-ти електроди, слід витерти вологою ватою. Інколи на шкірі в місцях розміщення елект-родів можуть з'явитися сухість, свербіння чи навіть тріщини. Якщо ці прояви незначні, то між процедурами шкіру змащують гліцерином або рициновою олією.

Перед початком процедури ручка потенціометра апарата повинна перебувати у поло-женні "0", а шунт міліамперметра слід встановити у постійне положення.

Після накладення електродів на ділянку тіла хворого і їх фіксації проводи від елект-родів приєднують до клем апарата відповідно до їх полярності та вмикають апарат в еле-ктричну мережу. Через 1—2 хв (час, необхідний для нагрівання випрямної лампи) повільним плавним рухом повертають ручку потенціометра, спостерігаючи при цьому за стрілкою міліамперметра, яка так само плавно, без прискорень, повинна переміщувати-ся по шкалі зліва направо. Силу струму встановлюють меншу від наміченої, оскільки зі зменшенням опору шкіри сила струму поступово збільшуватиметься.

Хворого слід попередити, що в ділянках накладення електродів він відчуватиме лег-ке поколювання, тепло, припікання, "повзання мурашок" і що під час процедури ці відчуття можуть зменшуватися. Якщо хворого турбує припікання на невеликій ділянці шкіри, то це свідчить про порушення техніки проведення процедури. Причиною може бути нерівність прокладок або наявність пошкоджень на шкірі, внаслідок чого щільність струму в цьому місці збільшується. У цьому випадку слід, вимкнувши апарат, знову про-контролювати стан шкіри та електродів.

Під час процедури хворі повинні спокійно сидіти або лежати, не розмовляти і не спа-ти. Якщо під час процедури хворий засинає, то струм вимикають і дають йому мож-ливість деякий час поспати.

Після закінчення процедури слід повільно, без ривків, повернути ручку потенціомет-ра справа наліво до кінця, потім вимкнути апарат, від'єднати електроди від клем і зняти їх з тіла хворого.

Після кожної процедури прокладки старанно промивають проточною водою, кип'ятять і випарюють.

Тривалість процедури — 10—20 хв; на курс лікування призначають 10—15 процедур.

Фізико-хімічна дія постійного струму. Багатошаровість і різна електропровідність тка-нин організму є причиною того, що струм рухається не прямолінійно, а по шляху наймен-шого опору — по міжклітинних проміжках, кровоносних і лімфатичних судинах.

Опір тканин деякою мірою пов'язаний з поляризацією — нагромадженням зарядів протилежного знака біля клітинних напівпроникних мембран, що є перешкодою