Реферат на тему:

„Використання рентгеноспектрального аналізу в фармації”

1. Основні етапи рентгенодіагностики хвороб

Діагностичний шлях лікаря — конкретний приклад діалектичного пізнання матеріального миру, що пробиває собі дорогу через зіткнення і вирішення протиріч, що йде від «живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики» (Ленін В. І. Поли, собр. соч., т. 29, з. 152—153). На цьому шляху лікар оснащений численними методами дослідження хворого, за допомогою яких він сам або з участю консультантов одержує відомості, необхідні для діагнозу. Серед цих методів особливе положення займає рентгенологічний, оскільки він є дуже ефективним способом діагностики хвороб.

Спостереження за роботою досвідченого рентгенолога приносить істинне задоволення. Протягом небагатьох хвилин він здійснює всі потрібні операції, а в типових випадках, поглянувши на рентгенограми, майже миттєво визначає суть патологічного процесу. Але за цією

зовнішньою легкістю і простотою, за цією «швидкодією» ховається раціональна система розумових дій.

Закони мислення далеко не пізнані. Важко судити про принципи роботи складного механізму природи—человечеського мозку, бо, як відомо, «мислення трагічно невидиме». Проте на підставі багаторічних досліджень і роздумів ми визнали можливим намітити основні етапи рентгенодіагностики, спробували заглянути в мозок рентгенолога-діагноста. Познайомтеся з приведеною нижче схемою, але напам'ять нічого не заучуйте!

Система і послідовність встановлення діагнозу

I. Підготовчий етап

II. Етап пізнавання рентгенівського образу

III. Етап розпізнавання хвороби

IV. Завершальний етап—практичеськая перевірка правильності діагнозу за допомогою додаткових досліджень або шляхом спостереження за перебігом хвороби

2. Пізнавання рентгенівського образу

Будь-яка частина тіла і кожен орган людини дають на рентгенограмах характерне зображення. При аналізі знімків треба перш за все «взнати» це зображення. З погляду психології «пізнавання» об'єкту означає встановлення того, що людина вже знайома з ним. Лікар легко взнає знятий орган при першому погляді адже на рентгенограмму— він бачив достатньо багато подібних зображень. Вам спочатку це буде важке, поки Ви не накопичите деякий досвід. Виручить головним чином те, що на рентгенограмах досить близько до «оригіналу» відображаються положення, величина і форма всіх частин тіла, всіх органів, тобто їх анатомічна будова.

Проте рентгенівське зображення одного і того ж органу може виглядати по-різному залежно від того, який метод дослідження був застосований і в якій проекції вироблялася рентгенографія. У нашому підручнику будуть приведені переважно оглядові і прицільні рентгенограми, виконані в основних проєкциях—прямой і бічний. Якщо Вас утруднить визначення методики дослідження, поверніться до розділу I, щоб освіжити в пам'яті відповідні відомості.

Висновок з даного розділу очевидний. Для того, щоб «взнавати» рентгенівські образи, треба добре знати анатомію. Але цього мало. Треба ще знати основні методики рентгенологічного дослідження. Але і цього недосить. Треба ще якомога більше бачити знімків різних органів, щоб виробити в мозку «моделі», «образи» даних органів. «А головне — дивитися» (Гіппократ).

3. Розмежування «норми» і «патології» по рентгенограмах

Взнати об'єкт дослідження — ще не означає визначити його стан. І пізнані Вами знімки на мал. 45—48 всього лише «знайомі незнайомці». Тепер перед Вами наступна задача: розмежувати по рентгенограмах норму від патології. Це може бути і елементарно легко і надзвичайно складно: все залежить від ступеня патологічних змін. Але у будь-якому випадку ця задача для лікаря найвідповідальніша. Адже якщо не помітити патологічні зміни і дати хворій людині висновок, що він здоровий, можна стати винуватцем важких наслідків. Переконливий і, на жаль, ще нерідкий приклад тому — своєчасно не розпізнана злоякісна пухлина. З другого боку, якщо в результаті «гіпердіагностики» Ви приймете норму за патологічні зміни і дасте здоровій людині висновок про наявність у нього хвороби, то станете винуватцем психічної травми, а іноді і абсолютно невиправданих діагностичних і лікувальних маніпуляцій.

У даному підручнику приведені випадки порівняно «грубих» патологічних змін; відрізнити їх від нормальної картини може кожен студент. У практичній роботі лікаря немало складніших спостережень. Проте у лікаря завдяки особистому досвіду і вивченню літератури поступово формується стійкий образ «норми» для кожної частини тіла, для кожного органу. Розглядаючи рентгенограму, лікар відразу помічає щонайменші відхилення від звичної для нього вікової і конституційної норми, від стандартного образу. Це робиться майже автоматично. А хіба Ви в своїй кімнаті звертаєте увагу на сотні і тисячі деталей, коли щодня повертаєтеся додому із занять. Та варто з'явитися незвичайній деталі, наприклад посеред кімнати виявляється чийсь чемодан або на спинці стільця висить незнайомий рушник, як Ви відразу уловлюєте це відхилення від звичної картини.

Патологічні зміни, які можуть відобразитися на рентгенограмах, украй багатоманітні. Тут і відсутність якоїсь деталі і, навпаки, збільшення числа утворень, що є в нормі. Тут і зменшення органу, і його збільшення, і його деформація. Але найчастіше патологічні зміни виражаються в появі на знімку тіней (затемнень) і світліших ділянок (прояснень), які не зустрічаються на рентгенограмах досліджуваного органу у здорових людей. З картиною «норми» найважливіших органів Ви познайомитеся в подальших розділах. Зараз від Вас потрібні увага і чисто зорове орієнтування.

Таким чином, рентгенодіагностика хвороб спирається на знання