спробу виявлення ХА («діцентрик + коло»), використовуючи ФГНМ метод. Показано, що дані ФГНМ аналізу були сумісні з тими, що отримані при традиційному методі аналізу хромосом. По-друге, одержали хромосому другого зразку за допомогою технології мікроаналізу. Використовуючи це дослідження, ми проаналізували ХА, зокрема транслокацію та «діцентрик + коло». Транслокаційна аберація в людських лімфоцитах, що спричиняється експозицією - променей 60Co in vitro, була представлена, як хороший приклад взаємовідношень „доза – ефект”. Частоти транслокації серед потерпілих у наслідок Шанхайського “6,25” радіаційного нещасного випадку були потім досліджені за допомогою ФГНМ на 6-му, 7-му і десятому роках після впливу 60Co. Результати вказали на відносну постійність стійкої ХА в лімфоцитах периферичної крові постраждалих. Частоти «діцентрик + коло» дорівнювали 40% - 50% або близькі до тих, що отримані відразу після радіаційного інциденту. Проте, частоти транслокації добре корелювали з оригінальним рівнем.
1.6. Застосування оцінки біологічної дози при тривалих експозиціях і в подальших дослідженнях
До теперішнього часу трапилися 3 радіаційні нещасні випадки які характеризувалися тривалим викидом джерел 137Cs або 192Ir. Впливи були переривчасті і період часу складав 70 - 180 днів. Таким чином, на підставі спостережень ХА, ми офіційно запровадили систему DDREF рекомендовану ICRP, для оцінки біологічної дози при випадках з тривалим впливом радіації. Частоти стійкої ХА використовувалися, щоб встановити накопичені дози. Модифіковані оцінені біологічні дози були майже співставні з клінічними проявами.
Ми також провели подальші дослідження на певному числі випадків ГРС щоб зрозуміти зміни ХА із часом. Ми вивчали рівні ХА постраждалих і жертв радіаційних аварій Wuhan “12,9” та Kaifeng протягом 10 років і 5 років відповідно. Наші результати вказали, що зберігається відносно високий залишковий рівень стійкої ХА лімфоцитів, а залишкові рівні також пов'язані з реальними дозами впливу. З 1994р., ми виконали подальші дослідження п'яти постраждалих у наслідок інциденту Шанхай “6,25”. Як показано в таблиці 1, рівень нестійкої аберації «діцентрик + коло» хромосом периферичних лімфоцитів постраждалих із часом поступово зменшується та не зберігається взаємовідношення „доза – ефект”. Але ушкодження хромосом деяких індивідуумів було дещо вищим ніж очікувалось.
Таблиця1
Нестабільні аберації опромінених жертв Шанхайського „6,25” інциденту (за 12 років)
Жертва | Доза
(Грей) | „Діцентрик + коло” / клітин
24г | 1міс | 3міс | 3р | 4р | 5р | 6р | 12р
A | 5,1 | 1,99 | 2,05 | 1,65 | 0,18 | 0,13 | 0,2 | 0,19 | 0,03
D | 3,5 | 0,92 | 0,97 | 0,57 | 0,2 | 0,06 | 0,06 | 0,08 | 0
C | 2,9 | 0,68 | 0,74 | 0,65 | 0,14 | 0,13 | 0,12 | 0,06 | 0,06
D | 2,5 | 0,53 | 0,6 | 0,41 | 0,15 | 0,11 | 0,02 | 0,04 | 0,01
E | 1,9 | 0,31 | 0,39 | 0,35 | 0,21 | 0,03 | 0,18 | 0,06 | 0,04
Проте утримується високий рівень частоти стійких ХА лімфоцитів постраждалих навіть через 14 років після впливу радіації (рис. 2), та стійка ХА добре корелює у системі „доза – ефект”. Клоноподібна ХА спостерігалася в індивідуальному випадку. Ці подальші дослідження надали нам дуже цінну інформацію для дослідження ризику пізнього радіаційного ефекту.
Таблиця 2
Частота стабільних аберацій за допомогою аналізу каріотипу 5 жертв через 4 - 14 років після інциденту
Випадок | Біодоза
Грей | Стабільні аберації за Гимза-диском (%)
4р* | 5р | 6р | 9р | 12р | 14р
A | 5,1 | 57 | 98 | 63 | 105 | 57 | 89
В | 3,5 | 44 | 50 | 31 | 48 | 31 | 47
C | 2,9 | 19 | 54 | 29,4 | 54 | 40 | 38
D | 2,5 | 24 | 44 | 12,9 | 24 | 26 | 27
E | 1,9 | 8 | 34 | 7,5 | 23 | 17 | 25
* - традиційний хромосомний аналіз каріотипу
AMMS-1 система розвинута нашою лабораторією для автоматичного прикладногоо аналізу каріотипу хромосом
1.7. Дослідження молекулярних біо-маркерів радіаційного ураження
Молекула ДНК - мішень іонізуючої радіації. Чутливість клітин ссавців у відповідь на дію іонізуючого випромінювання, як вважається, пов'язана з ранньою індукованою експресією деяких специфічних генів. Також вважається, що вимушена експресія деяких генів знаходиться в залежності від дози радіації. Використовуючи комплементарну ДНК-мікрометричну технологію, ми дослідили і порівняли загальні транскріпційні зміни в людських лімфобластних AHH-1 клітинах, опромінених дозами - променів в 0,05, 0,2, 0,5, 2,0 та 10Гр протягом 4 годин. Низька доза (така як 0,05 Гр) ефективно стимулювала реакції транскрипції, включаючи залучення до сигнальних шляхів трансдукції, наприклад BMPR2, GPR124, MAPK8IP2, connexin 43 та AGGF1. Експресія деяких генів змінювалася лише при певній дозі радіації. Найбільш важливо, що ми відкрили цілу низку генів „радіація –відповідь” (ген репарації ДНК XPС, білок пухлини p53, індикуючий білок 3 гена (TP53I3), ген негайної ранньої реакції 5), чиї транскрипційні рівні були збільшені або пригнобленні радіацією в залежній від дози тенденції, при дозах від 0,05 до 10Гр. Дозозалежна експресія TP53I3 і XPC була підтверджена пізніше аналізами в блоті. Використовуючи кількісну ПЛР у системі реального часу, ми підтвердили, що індукція гена XPC залежала від дози так, як і час-залежна, досягаючи піку через 4 години після опромінення 2Гр і через 10 годин після 0,05Гр. Максимальний індукований рівень експресії гена XPC був вищий після 2Гр (3,2- завитки),