Коли ми здатне по пащеці раз,

«Віде, глаголь, добро, живіте!

Ояміт но єго, хлопці, і на столец положіте!

Зело, земля, іже, како, люде, мишліте, наш, он, покій! –

Хочу втечи, і хлопці за мною, як у пропій.

Рци, слово, твердо, –

Уже в мині розтягли кості й жили, як ткацкое бердо.

От, ци, чер, єрн –

Утікаючи забив ємся з гори.

Єр-

Упав єм у вир.

щ, я, ш-

Кусали мя з заду, як пси.

Аж коли прийшло до нещасної фтити,

Тогдиж мя стали всі оті поганці оступом бити.

Що маю чинити?

Ци ся з ними бити,

Чи ли утікати?

Мусілем ся за піч до школи сховати  [17, 38].

Отже, азбучні вірші завершили свій повний цикл розвитку, відігравши визначну роль в освітньому процесі східних слов'ян. Як і багато творів давньої літератури, вони зазнавали численних переробок, протягом усього часу їхнього побутування з'являлися їх наслідування, варіанти, якісь риси втрачали свою виразність, якісь посилювались. Очевидно, це значною мірою залежало від того, з чиїх рук вони виходили. Ті тексти, які збереглися до нашого часу, свідчать, що жанр азбучних віршів мав таку ж художню вартість, як і багато інших жанрів, засвоєних літературою Київської Русі.

1.2. «Азбучна молитва» як один з перших віршованих творів старослов'янської літератури

Виникла «Азбучна молитва» (авторська назва – «Пролог про Христа помірний») – один з перших віршованих творів старослов'янської літератури в кінці IX ст., – початку Х ст. В найранішому списку, що дійшов до нас від XII ст., «Азбучна молитва» виступає як частина передмови до «Учительного євангелія» (збірника недільних повчань), укладеного в 894 році Костянтином Преславським, болгарським просвітителем, учнем Мефодія, високоосвіченим і талановитим письменником. В окремих списках автором молитви названо Костянтина (Кирила) Солунського. Поступово «Азбучна молитва» виділяється з «Учительного євангелія» як самостійний твір. Це – віршована абеткова молитва, написана у формі акровірша; кожний її рядок починається черговою літерою слов'янської абетки. Написаний твір 12 складником. Автор молить Бога дарувати йому таланту, сили й мужності, щоб він зміг записати літерами словесну мудрість. «Азбучна молитва» рано була сприйнята літературою Київської Русі. Первинні редакції твору виникли, очевидно, в результаті транслітерації глаголичного оригіналу в кирилицю. Давньоболгарський абетковий акровірш відіграв значну роль у становленні й оформленні цього жанру в давній українській літературі. Він став складовою частиною Букварів. Вперше опублікований Іваном Федоровим у львівському Букварі (1574). Іван Франко надрукував текст «Азбучної молитви» з топкової Палеї XVI ст., що належала Крехівському монастирю із Східної Галичини [5, 10].

Розділ 2. «Азбучна молитва» Костянтина Преславського

Сказання «Про письмена» чорноризця Храбра вміщається на трьох  сторінках книги звичайного формату. Однак варто вслухатися в ці схвильовані слова, відлуння яких чується й у наші дні: «Інші говорять: навіщо потрібні слов'янські письмена? Адже не створив їх ні Бог, ні апостоли, і не існують вони віддавна, як єврейські й грецькі, що існують споконвіку й угодні Богові. А ще торочать, що письмена створив сам Бог. І самі не знають, що говорять, окаянні, нібито Бог повелів, щоб книги були лишень трьома мовами, як написано в Євангелії: «був же й напис над Ним письмом грецьким, латинським і гебрейським написаний», а по-слов'янські там не було написано, а тому й слов'янські письмена не від Бога [16, 125-128].

Що повідаємо, або що скажемо таким безумцям? Все ж скажемо від святого Писання, як навчилися, що все й по порядку йде від Бога, а не за раз. Спочатку не створив Бог ні гебрейської мови, ні римської, ні грецької, але сірійську, якою говорив і Адам, а потім від Адама до потопу і від потопу до того часу, коли Бог розділив мови під час будівництва вежі (Вавілонської), як сказано в Писанні. І коли були розділені мови, то як розділені були мови, так само розділені були між народами побут і звичаї, статути і закони, і знання: єгиптянам дісталося землемірство, а персам, халдеям і ассірійцям – звіздарство, чаклунство, зцілення, чари і все знання людське, євреям же – святі книги, в яких написано, як Бог сотворив небо і землю, і все що на ній, і людину, і все по порядку, як сказано в Писанні, а грекам – граматика, риторика, філософія.

Але перед цим не було у греків особливих письмен (для своєї мови), отож записували свою мову фінікійськими письменами. І так було багато років. Потім уже прийшов Паламед, і починаючи з «альфи» і «бети», знайшов для греків лишень шістнадцять літер. Кадм із Мілета додав до них ще три літери. І так протягом багатьох років писали дев'ятнадцятьма літерами. І потім Симонід знайшов і додав дві літери, а Єпіхарм тлумач знайшов іще три літери, і зібралося їх 24. Через багато років Діонісій Граматик знайшов шість двоголосних, а потім інший – п'ять, а ще один – три цифри [16, 125-128].

І так усі разом за багато років ледве зібрали 30 і 8 письмен. Потім же, коли минуло багато літ, за Божим повелінням знайшлося 70 мужів, котрі переклали Писання з єврейської мови на грецьку. А для слов'ян один святий Костянтин (в постриженні названий Кирилом), і письмена створив, і книги переклав за багато років: а вони – гуртом і за багато років: семеро їх створило письмена, а сімдесят – переклад. І тому ще слов'янські письмена значно святіші і заслуговують більшої пошани, бо створив їх святий муж, а грецькі-язичники елліни» [16, 125-128].

Сказання «Про