Письмена» справляє враження конспекту, який складає промовець перед диспутом. На це вказують і його завершальні слова: «Є ж і інші відповіді, як скажемо в іншому місці, а зараз немає часу». Автор поспішає викласти на папері найвагоміші аргументи на захист усього, що зроблено Костянтином-Кирилом і Мефодієм. Чорноризець Храбр захищає глаголицю, створену Костянтином-Кирилом. Доведено, що Храброві доводилося полемізувати не з представниками візантійського духовенства, які відстоювали монопольне становище грецької мови як єдиної мови, придатної для богослужіння та письменності, а з болгарською знаттю й духовенством, яких не влаштовував спосіб запису богослужбових постів, запропонований учнями Костянтина-Кирила й Мефодія: досі запис здійснювався слов'янською мовою, але грецькими літерами. Отже, як пише Б. Флоря, «розроблена Костянтином-Кирилом богословська аргументація на користь тези про рівність народів і право кожного з них здійснювати богослужіння рідною мовою виявилася даремною і необхідні були інші докази, щоб домогтися прийняття давньоболгарським суспільством винайденої Костянтином-Кирилом азбуки. Вирішенню цього завдання й був присвячений твір Храбра» [16, 125-128].
Звідси-надзвичайна емоційність сказання «Про письмена». Однак – і це дуже важливо – ця емоційність оперта на ґрунтовну наукову підготовку Храбра: він вдається до історичних екскурсів, лінгвістична аргументація змінюється народознавчою і т. і. І все це цілком виправдано, адже відстоюється святе право слов'янського народу молитися рідною мовою. Легко, до речі, помітити, що сказання чорноризця Храбра не втратило своєї актуальності й сьогодні – з тією лише різницею, що в ті далекі часи патріотично настроєні реформатори вирішили замінити «давнє» грецьке письмо новим – слов'янським, а в наші дні, якщо говорити про Україну, вже йдеться про «давню» церковнослов'янську мову і нову сучасну українську мову...
У цій тривалій і складній полеміці прозвучав іще один аргумент на користь слов'янського письма. Йдеться про «Азбучну молитву» Костянтина, єпископа Преславського.
І. Франко з цього приводу писав: "Ся невеличка пам'ятка церковнослов'янської мови, відома вже майже ціле століття, друкована багато разів, та проте не досить зауважена, а звичайно навіть хибно оброблювана та цінена, заслуговує, одначе, на те, з уваги на свій зміст, свою форму та свого автора, аби її покладено на чолі церковнослов'янського письменства. На мою думку, се не тільки перший літературний твір, зложений церковнослов'янською мовою, – писані твори в тій мові могли вже бути й перед тим, – се поетичний твір, визначний чистою та високоартистичною формою, цінний з поетичного погляду і навіяний могутнім релігійним чуттям; та поперед усього се твір першого слов'янського вчителя Костянтина Солунського, на що досі, не зовсім безпідставно, та все-таки задля браку глибшого пізнання, не звернено уваги.
Перший раз опубліковано сю молитву в російськім виданні студії Йосифа Добровського про Кирила й Мефодія, у двох версіях, без відома автора.Оба тексти, взяті з російських досить пізніх рукописів, надруковано прозою, а власне перший на ст. 109, а другий на ст. 151.
Другий раз із значно старшого рукопису її опублікував Иосиф Бодянський у своїй книзі «О времени происхождения славянских письмен». Москва, 1855, ст. LIX-LX. Так само з досить старого пергаменового рукопису її опублікував І. Срезневський у своїй книзі «Древние памятники русского письма и языка». С.-Петербург, 1863, ст. 191. В обох сих публікаціях молитва надрукована віршами. В новіших часах жваво та завзято зайнявся сею молитвою проф. О. Соболевський. Він опублікував її 1884 р. в журналі «Русский филологический вестник» у Варшаві, в р. 1892 в журналі «Библиограф», у р. 1900 у болгарськім виданні «Сборник за народни умотворения, наука и книжнина» в Софії, кн. XVI-XVII, ст. 314-324, а нарешті в своїй публікації «Материалы и исследования в области славянской филологии и археологии» («Сборник отделения русского языка и словесности императорской Академии наук», т. Й.ЧЧЧнЪЙЙ, ст. 9-10). В тих публікаціях проф. Соболевського молитва подана також віршами, з деякими поправками видавця. Ще одну версію сеї молитви опублікував я з рукопису Крехівської Палеї топкової в першім томі своєї публікації «Пам'ятки українсько-руської мови і літератури», Львів, 1896, ст. LV. Сей текст, найближчий до версій, опублікованих у книжці Добровського, лише коротший о два рядки, надрукований також прозою.
Щодо рукописів, із яких узято всі ті тексти, треба зазначити, що перший текст у книжці Добровського взятий із паперового Хронографа з р. 1404, що був тоді власністю російського канцлера графа М. П. Румянцева, другий із рукописного Азбуковника Волоколамського монастиря, непевної дати, текст Бодянського з рукописної Палеї з XVII в., текст Срезневського з пергаменової збірки проповідей Івана Златоуста, а текст Соболевського з неозначеного ближче пергаменового рукопису Московської синодальної бібліотеки з XII-XIII в.
Невважаючи на досить численні, як бачимо, дотеперішні публікації, для властивого та докладного зрозуміння тексту молитви зроблено досі досить мало, головно тому, що видавці публікували текст із досить хибних копій, переважно невільничо докладно, або з поправками та транскрипціями титл, які не все відповідали оригіналові. А треба зазначити, що молитва задля своєї поетичної форми та акростиха, в якім букви кирильської азбуки в своїм традиційнім порядку вжиті як початкові букви кождого вірша, ставить до язика та наголосу слів спеціальні вимоги, яких належне розуміння може допомогти до повної реконструкції первісного тексту. Про таку реконструкцію при помочі всіх досі відомих варіантів не подумав ніхто з російських ані інших учених, а проф. Соболевський у своїй остатній публікації зазначив звіздками лише чотири рядки, які він буцімто реконструював і які проте все-таки збуджують різні сумніви (Материалы, ст. 9).”
