Відомостей про цього видатного письменника маємо дуже мало. Відомо, що був він учнем Мефодія. Його вважають одним із головних організаторів Преславської школи, що виникла при монастирі св. Пантелеймона поблизу Преслава, колишньої столиці Першого Болгарського царства, де в ІХ-Х ст. створилися сприятливі умови для розвитку церкви й книжності: князь Борис І і його син Симеон відзначалися неабиякою освіченістю, отож не шкодували коштів для їх утвердження. Вважається, що за царя Симеона болгарська література переживала свій золотий вік [16, 125-128].

Перу Костянтина належить «Учительне Євангеліє» (до 893 р.), «Церковне сказання», «Служба Мефодію», «Історики вкратці» (894 р.), він є також автором перекладів «Чотирьох слів проти аріан» Афанасія Александрійського (906 р.), та «Катехізиса» Кирила Ієрусалимського [16, 125-128].

Однак чи не найвідомішим твором Костянтина є «Азбучна молитва». Це другий після Кирилового «Прогласа» релігійний вірш у болгарській літературі.

Як і «Проглас», «Азбучна молитва» написана болгарським гекзаметром – дванадцятискладником. Костянтин Преславський, очевидно з метою прославлення дітища своїх учителів – глаголиці, обирає форму акровірша, тобто вірша, в якому перші літери рядків складають певне слово чи висловлювання. В «Азбучній молитві» перші літери всіх рядків, коли їх читати згори вниз, утворюють абетку – абетку, створену Костянтином-Кирилом (Р. Нахтігал довів, що в Московському списку сказання «Про письмена» зафіксовано досить давній варіант глаголичної азбуки, близької до того, який ліг в основу «Азбучної молитви» [16, 125-128].

«Азбучна молитва» ввібрала в себе важливі ідеї християнізації слов'ян, створення абетки й богослужіння [16, 125-128]. В «Азбучній молитві» з граничною силою продемонстровано можливості слов'янської письменності, слов'янського слова.

Щоб довести здатність глаголиці віддати всю ваготу Святого Письма, Костянтин Преславський вдається чи не до найскладнішої віршової форми – акровірша, де поет мусить стежити і за складочисельною стороною свого твору, і за смислом, і за особливостями складання акровірша. «Азбучна молитва» певною мірою втратила цю свою істотну естетичну прикмету. Разом з тим несхитним залишився алфавітний принцип організації творів такого типу.

Ним і скористався Костянтин Преславський, щоб продемонструвати своїм опонентам, що слов'янська мова є рівною серед рівних, бо здатна витримати «вагу» Святого Письма, богослужіння й молитви. Вагоме слово у відстоюванні права слов'ян звертатися до Бога сказав поет, котрий любов до Бога перелив у любов до рідної мови і ця любов увічнилася в його «Азбучній молитві». В одній із своїх проповідей Костянтин Преславський казав: «Я знаю, що важко вам слухати щонеділі мою проповідь, та я не кину, аж доки ви поробитеся кращі» [16, 125-128]. Отож, повторюймо за Костянтином Преславським:

МОЛИТВА АБЕТКОВА

Аз молюся словом сим до Тебе,

І Боже мій, що сотворив на світі

Видимі й невидимі істоти,

Господи, пошли Свого на мене

Духа, щоб зродив у серці Слово,

Єже буде для добра всім сущим

Животворне мудрістю Твоєю.

Затверди Закон – ясний світильник

І дорогу праведного Слова,

Й рід слов'янський сподоби хрещений,

Кротких тих, котрі людьми Твоїми

Ласкою Твоєю нареклися.

Милості вони Твоєї просять.

Нам дай, Боже, всемогутнє

Слово, Отче, Сину й Найсвятіший Духу,

Прагнучи от Тебе допомоги,

Руки вознесу свої до Неба,

Силу й мудрість дай Твою черпати,

Тільки ж Ти даєш снагу достойним,

Упаси нас, Боже, од спокуси,

Фараонської важкої злоби,

Херувимську мисль подай і розум,

Царю наш Небесний, хочу славить

Чудеса Твої предивні, вічні,

Шестикрильної снаги спізнати,

Щедре діло, Вчителем твориме,

Юному й похилому доступне;

Язиком новим хвалу воздати

Отцю, і Сину, і Святому Духу,

І нині, і присно, і на віки вічні.

Амінь. [10, 115-117]

ПЕРЕДМОВА ДО ЄВАНГЕЛІЯ

До Євангелія Передмова,

Як Святі Пророки прорікали:

Йде Христос народи об'єднати,

Всьому світові принести світло.

Мовили Святі: сліпі прозріють,

І глухі почують книжне Слово,

Щоб пізнать, як подобає, Бога.

Задля цього – слухайте, Слов'яни:

Дар бо цей сам Бог вам посилає,

Райське цим життя собі здобути

І уникнути вогню пекельного –

Слухайте всім розумом недремним,

Слухайте усім слов'янським світом,

Слово слухайте, що йде від Бога,

Слово, що людські втоляє душі,

Слово, що скріпляє серце й розум,

Слово, що дає пізнати Бога.

Як без світла радості не знає

Око, що весь Божий витвір бачить,

Ліпоти не постерігши в ньому,

Так людська душа без Книги чахне,

Божого Закону не спізнавши,

Книжного й душевного Закону,

Котрий Божий рай їй відкриває.

Та чи той, хто не вчуває грому,

Може гніву Божого боятись?

Той, хто квітки пахощів не чує,

Здатний осягнуть це Боже диво?

Хто солодкого не відчуває,

Той стає до каменю подібним.

А найпаче – то душа безкнижна,

Що буває у людини – мертва.

А що ми це, браття, розумієм,

То даємо мудру вам пораду,

Що людину може відлучити

Від життя тваринного, від блуду:

Щоб і ви, умом не просвіщенні,

Вчувши Слово мовою чужою,

Не сприймали за дзвіночок мідний.

І Святий Павло, навчавши, мовив:

«Коли Богу воздаю молитву,

Перш за все п'ять слів сказати мушу

З розумом............................................

Щоб були і інші зрозумілі

Замість тисяч слів незрозумілих».

Хто ж бо іншого не розуміє,

Притчі мудрої не полюбляє –

Що такому дасть правдиве Слово?

Як, бува, гниття сягає плоті

Й змушує її гноїтись гноєм

Від нестачі власної поживи,

Так людська душа занепадає,

Як життям вона живе не Божим

І як слова Божого не чує.

Іншу притчу, також дуже мудру,

Оповім: є люди в світі люблячі,

Прагнучі зростати Божим ростом.

Хто ж не прагне Праведної Віри?

Як насіння падає на ниву,

Так І віра в серце западає,

Прагнучи дощу Господніх літер,

Щоб міг краще Божий плід зростати.

Хто в спромозі розказать всі притчі,

Що без книг розвінчують поган,

Тих, що нісенітниці говорять?

Якщо хто всі людські мови знає,

Не відчуть не може їхню неміч.

Та додам же я і власну притчу,

У малих словах велику мудрість,

Що без книг усі народи – голі,

Що без них не можуть, як без зброї,

З ворогами наших душ боротись

І готові в бран на вічні муки.

Ви ж, народи, що врага не любите

І поклали