Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі риси північних і південно-західних діалектів. У становленні її літературних норм важливу роль відіграла художня література. Зачинателем нової української літературної мови став І. П. Котляревський, який увів до літератури багату, колоритну, мелодійну, співучу народну розмовну мову.

Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка, який з неперевершеною майстерністю розкрив красу і силу українського слова.

Заслуга Т. Г. Шевченка полягала в тому, що він відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфоепічні і граматичні норми, відкрив перспективи багатофункціонального використання літературної мови, вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов.

Подальший розвиток української літературної мови нерозривно пов'язаний із творчістю І. Франка, Лесі Українки, Панаса Мирного, М. Коцюбинського та інших письменників. Мова художньої літератури вбирає в себе духовні цінності народу, в тому числі досягнення культури мовлення, і тим самим, а одного боку, сприяє закріпленню багатовікової суспільної мовної практики українського народу, а з іншого — збагачує її виразовими засобами, шліфує літературні норми Сучасна українська літературна мова / за ред. М. Я. Плюща. – К., 1994. – С. 8. .

В оцінці норми і варіантів беруть до уваги традиції вживання, поширення, регулярну відтворюваність у мовленні. Наприклад, в українській мові при звертанні до особи нормативною є форма кличного відмінка. Називний відмінок однини у цій функції обмежений.

Норми літературної мови закріплюють традиції, культурні здобутки минулого і водночас регулюють використання не тільки усталених правил, а й появу нових у процесі мовленнєвої діяльності людей.

Дотримання літературних норм усіма, хто використовує українську мову як засіб спілкування, оберігання її від засмічення, суржикового викривлення є обов'язком кожного мовця.

Місцеві (територіальні) діалекти як нижчі форми загальнонародної мови — це залишки попередніх мовних формувань, що виникли за часів феодалізму і не розвинулися до рівня мови народності чи нації. Залишки колишніх територіальних діалектів за доби капіталізму влилися в систему національної мови, зазнаючи поступової нівеляції під впливом української літературної мови, основу якої склали центрально-наддніпрянські говори. Однак, незважаючи на процес значної нівеляції говіркових рис, територіальні діалекти відзначаються великою стійкістю.

У сучасній українській мові виділяють три основні групи діалектів: північну, південно-східну та південно-західну.

Висновки

Отже, Мова - категорія світоглядна. Вона - не пряме відображення світу, а його національна інтерпретація. Коли ж нація починає мислити категоріями чужої мови, то вона перестає бути собою. А це - поступове самовбивство.

Мова - категорія політична. Найвлучніше висловили це древні римляни: "Чия мова - того влада. Чия влада - того мова". Наше теперішнє суспільство - це постійні суперечності: між законодавцями і виконавцями, між комуністами і націоналістами, між злодіями і праведниками. А тло цих протистоянь - мовне; "Двомовність - як роздвоєне жало. Віхи духовної руйнації. Змія вжалила серце нації" (Ліна Костенко).

Так довго, вперто, нестримно, наперекірно виборюваний статус державності української мови - мови автохтонного етносу (в цьому всі контраргументи двожальним, дволиким, двоєдушним апологетам) - сповна запрацює на всіх рівнях суспільства тоді, як безумовно утвердиться у вищих ешелонах влади. Це достатня умова для абсолютного успіху нашої потужної і незнищенної мови. Мусоване твердження про дві державні мови за наших політичних обставин - це безглуздя (хіба може народитися одна дитина від двох матерів?). На цій патології слід урешті поставити крапку і, народившись у єдиній державній, рости разом із нею природно за генетичними законами української землі. Мова ж росте елементарно: разом із душею народу

Література

Німчук В. В. Походження і розвиток мови української народності // Українська народність: нариси соціально-економічної і етнополітичної історії. – К., 1990.

Сучасна українська літературна мова / за ред. М. Я. Плюща. – К., 1994

Виховання громадянина. – К., 1997.

Бурячок А. Мова і консолідація нації // Вечірній Київ. – 1996. – 12 січня.