2. Вироблення, координацію та введення єдиної державної політики у галузі інформаційної безпеки.

3. Створення та експлуатацію систем забезпечення інформаційної безпеки.

4. Розробку, координацію та запровадження єдиної державної політики у галузі міжнародних інформаційних відносин, зокрема у напрямку формування іміджу держави.

На особливу увагу заслуговує проблема забезпечення конституційних прав громадян на інформацію. Але розвиток інформаційних технологій має як позитивний, так і негативний бік. Удосконалення засобів обробки і передачі інформації створює умови для небаченого розквіту демократичних суспільств, участі громадян у прийнятті найважливіших рішень, подолання відчуженості тощо. Але якщо пригадаємо антиутопії Дж. Оруела та Є. Зам’ятiна, де інформаційні технології використовуються для створення системи всеохоплюючого, тотального контролю над суспільством взагалі та кожним його членом зокрема, то побачимо значну проблему для людства.

Створення електронних картотек, де зберігаються досьє на все населення країни – це реальність. У середині 90-х років в Україні, за прикладом розвинутих країн, кожному громадянину почали присвоювати персональний податковий номер – ідентифікаційний код.

Будь-яка спецслужба володіє картотеками – базами даних на мільйони чоловік. Тільки у Франції такі інформаційні бази даних є у розпорядженні п’яти державних установ. Тому неабиякого значення набула проблема персональної інформації, тобто такої, що стосується певної особи. Вирішення цієї проблеми нині є надзвичайно складним завданням.

Враховуючи цілі та завдання політики інформаційної безпеки, виділимо чотири основні напрями забезпечення інформаційної безпеки:

1. Забезпечення інформаційної достатності для прийняття рішень.

2. Захист інформації, тобто захист інформаційного ресурсу.

3. Захист та контроль національного інформаційного простору, тобто систем формування масової свідомості.

4. Присутність у світовому інформаційному просторі.

Розглянемо ці напрями докладніше. Для цього звернемося до проблеми постачання інформації, яка потрібна для прийняття рішень. «Якщо хтось має сумніви щодо важливості об’єктивної інформації, я порекомендував би йому проаналізувати помилки, допущені керівниками держав, тому що вони прислухалися до поганих порад, неправильно оцінювали дії чи реакцію інших країн», – пише Даллес.

Отже, інформація може надходити із засобів масової інформації, відкритих державних систем інформування, зокрема й закритих. Спецслужби, інші закриті джерела інформування забезпечують уряд інформацією, яка з певних причин не може висвітлюватися журналістами. Але будь-який засіб інформування необхідно використовувати за призначенням.

Однією з найважливіших умов якісного інформаційного забезпечення є наявність багатьох інформаційних джерел. Це зменшує можливість дезінформації, проте необхідна рівновага між ними. Наприклад, дані про результати використання ракет «Скад» проти Ізраїлю керівництво Іраку під час війни у Перській затоці отримувало з повідомлень ЗМI.

Важливим напрямом забезпечення інформаційної достатності є визначення надійності джерел інформації. Підходи до тлумачення фактів значною мірою визначаються системою настанов, стереотипів та символів аналітика, тому не виключені можливості цілеспрямованих пропагандистських кампаній проти аналітиків, осіб, що приймають рішення.

Можна виокремити види інформації, з якими працюють державні установи: зокрема, з природничих наук, охорони здоров’я, наукових кадрів, прикладних можливостей наук, географічні відомості, транспорт, зв’язок, економічна, військова, соціологічна, політична, про персоналії.

В сучасних умовах у прийнятті політичних i економічних рішень визначальними стають етапи аналізу зібраної інформації. Сьогодні основною проблемою є не отримання певної інформації, а її аналіз, тобто відділення так званих «шумів» і правильна інтерпретація інформації. Вимоги до інформаційної роботи можуть бути сконцентровані у такому гаслі: «Повідомляти своєчасно, точно, зрозуміло».

Якість інформації залежить від наявних фактів та підходів до їхнього тлумачення. Зауважимо, що тут і надалі під якістю інформаційної роботи розумітимемо адекватність інформаційної картини та реального світу.

Доступність та якість інформаційного забезпечення в основному визначають темпи науково-технічного та економічного розвитку країни. А рівень забезпеченості інформацією – успіх як держави і суспільства в цілому, так i окремих агентів суспільного та економічного життя зокрема. Величезного значення в сучасних умовах надається інформаційному забезпеченню політичної діяльності.

Цікавим прикладом системи забезпечення збирання та аналітичної обробки інформації є діюча система США. В ній вирізняються такі три складові:

· державні інформаційні органи, зокрема розвiдспiльнота, установи держдепартаменту, адміністрації Президента, Ради національної безпеки;

· інформаційні центри «прямої підтримки», зокрема такі установи, як Rand, Військовий університет національної оборони тощо;

· громадські центри «широкої підтримки», такі, як Центр стратегічних i міжнародних досліджень, Американський підприємницький інститут, Фонд спадщини, Iнститут Като, Атлантична Рада, Центр з національної політики та ін.

Перша складова системи забезпечує оперативне керівництво державою, інтереси другої зосереджені на оперативному рівні, а третя – «формує політичний порядок денний», здійснює стратегічне планування зовнішньополітичної діяльності.

Збирання та обробки міжнародної інформації потребують державні, громадсько-політичні й комерційні організації. Важливою проблемою є налагодження збирання, аналізу та ефективного використання науково-технічної інформації іноземного походження, тому доступ до неї – одна з критичних умов забезпечення прогресу.

Для прикладу розглянемо ситуацію, що склалася в Україні з отриманням і обробкою «міжнародної інформації». Процес створення власної системи забезпечення цією інформацією державних органів молодої країни розпочався одразу після набуття незалежності. Були сформовані й діють Державний комітет інформаційної політики України та його структурний підрозділ Дінау-Укрінформ, відповідні підрозділи апарату Ради національної безпеки, Міністерства іноземних справ, Служби безпеки, Міністерства оборони, Державного комітету у справах охорони державного кордону. Діяльність українських спецслужб у галузі розвідки координує Комітет з питань розвідки при Президентові України на чолі з першим заступником Секретаря Ради національної безпеки і оборони України В. Радченком.

Поступово формується інформаційно-аналітичне середовище України. У 1992 р. розпочав свою діяльність Національний інститут стратегічних досліджень, який за статутом є «урядовою інституцією для проведення досліджень, аналітичного прогнозування та стратегічного планування з метою забезпечення інформацією Ради національної безпеки і оборони та Президента України» [4]. З 1997 р. працює Національний інститут українсько-російських відносин. Продовжують наукову роботу