Проблемою інформаційної безпеки є також захист національного інформаційного ресурсу або, за усталеною термінологією, захист інформації. Під захистом інформації розуміємо систему організаційно-технічних заходів, які спрямовані на недопущення несанкціонованого доступу до інформації та модифікації, витоку інформації, знищення, порушення цілісності тощо, іншими словами, систему заходів, спрямованих на захист інформаційних ресурсів. Проблема захисту інформації останнім часом інтенсивно вивчається в усіх аспектах: правничому, технічному, навіть абстрактно-математичному.

У загальній системі захисту інформації вирізняються такі напрями:

· законодавчо-нормативне забезпечення передбачає розробку відповідних законодавчих актів, нагляд за виконанням законодавства з боку правоохоронних органів, судовий захист;

· організаційно-технічне забезпечення розкриває систему заходів, спрямованих на недопущення реалізації загроз безпеці інформаційного ресурсу;

· страхування інформаційних ризиків, що прийнятне лише для недержавних установ.

Сучасне страхове забезпечення в Україні перебуває на низькому рівні, проте фахівці прогнозують його подальший стрімкий розвиток.

З метою забезпечення надійного захисту інформації в інформаційних системах вимоги безпеки необхідно враховувати вже під час їхнього проектування. Зокрема, якщо розглянемо комп’ютерну систему, а майже всі інформаційні системи грунтуються на комп’ютерних технологіях, потрібно бути впевненим, що програмні засоби вільні від будь-яких логічних бомб.

Особливу специфіку має політика безпеки при розробці та експлуатації оборонних систем та систем управління в інтересах вищих органів державної влади. У розвинутих країнах, зокрема у США, 25% коштів, що надходять на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), використовуються саме на захист інформації. За даними Інтерполу, сьогодні середній західний банк витрачає на забезпечення захисту інформації до 25% свого бюджету. Це й не дивно, оскільки інформаційні технології поширені у фінансовій сфері.

Надійне забезпечення безпеки інформації у будь-якій інформаційній системі потребує системного підходу, побудови комплексної системи захисту. Одним з основних критеріїв ефективності систем захисту інформації є співвідношення вартості заходів, що запроваджуються для забезпечення захисту, до ймовірних розмірів шкоди. До вартості захисту часто відносять і проблеми «прозорості» системи для користувача. Під цим висловом розуміють відсутність якихось відчутних ускладнень для користувача, що провокуються роботою системи захисту. Вибір вимог щодо стійкості та «прозорості» у багатьох випадках, особливо у комерційній сфері, вирішується на користь «прозорості». Особливо часто до такого вдаються фінансові та торговельні установи.

В Україні створена і діє досить розгалужена система забезпечення безпеки інформації, її захисту. Існує певна законодавча база, яка складається з Законів України «Про інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих інформаційних системах», «Про державну таємницю» тощо. Діє ряд Указів Президента та Постанов Кабінету Міністрів України, які регулюють конкретні напрями діяльності в галузі захисту інформації.

Функціонує система ліцензування і сертифікації діяльності, зокрема виробництва товарів та надання послуг у галузі технічного і криптографічного захисту інформації. Влітку 1998 р. на базі відповідних підрозділів Служби безпеки й Державного комітету з питань захисту державних таємниць і технічного захисту інформації створено Департамент спеціальних телекомунікаційних систем і захисту інформації Служби безпеки України, на який покладено завдання забезпечення здійснення державної політики у галузі криптографічного і технічного захисту інформації. Відбуваються позитивні зрушення і у галузі розбудови власного виробництва засобів захисту інформації, зокрема у недержавному секторі економіки. У банківській системі завдяки діяльності Національного банку України досягнуто високого рівня інформатизації.

Наступною проблемою інформаційної безпеки є забезпечення захисту і контролю національного інформаційного простору, а також забезпечення інформації про країну в світовому інформаційному просторі.

Національним інформаційним простором вважається сукупність інформаційних потоків як національного, так i іноземного походження, які доступні з території держави.

Російський політолог О. Панарiн пише, що «можна витрачати на оборону половину національного доходу, тримати в постійній бойовій готовності багато «силових відомств», але якщо в країні є численна освічена молодь, дозвілля якої нічим заповнити, тоді національна оборона прорветься з тилу. У системі такої оборони дедалі більшого значення набуває інформаційний потенціал. Мається на увазі інформація, призначена для промислово-прикладного використання (зокрема у військово-промисловому комплексі). Але треба зважати й на інформацію, яка заповнює вільний час, формує настрій нації, настанови її молодого покоління» [5]. Такою інформацією i забезпечують суспільство ЗМІ, інші системи формування масової свідомості. Як зазначає Г. Почепцов, як для тоталітарного, так i для будь-якого іншого сучасного суспільства інформаційна картина світу (уявлення про світ) важливіша, ніж сам реальний світ. На підтвердження цієї тези наведемо такий факт: заворушення на окупованих Ізраїлем арабських територіях під час мирного палестинського повстання, так званої «iнтифади», з приїздом західних журналістів різко посилювалися. Це ще раз доводить слушність погляду на сучасний тероризм як на інформаційний феномен.

Ще більшого значення набуває довгостроковий вплив ЗМІ, який є одним з основних джерел формування системи соціально-політичних настанов та стереотипів.

Будь-яка розвинена культура породжує свою систему символів, настанов та стереотипів (систему символів, символьну систему), яка стає основою, скелетом суспільства. Саме вона визначає відповідь на запитання: «Ти свій, чи чужий?». Приналежність до суспільства визначають не тільки мова – її можна вивчити, громадянство – його можна змінити, а саме реакція на певні речі, що є прийнятними чи неприйнятними для цього соціуму, тобто система настанов та стереотипів. Для суспільства, що розвивається, побудова, підтримка та захист символьної системи є одним з основних завдань. Якщо руйнується символьна система, то суспільство опиняється на порозі свого знищення. Навіть тривале послаблення дії символів веде до вкрай негативних наслідків