Тут є певна подібність з договорами позики чи товариства, але є й значні відмінності, зокрема зовсім іншим є спосіб розрахунків. Так, шамаллу, одержавши гроші на здійснення торговельних операцій, повинен повернути одержані гроші тамкару, іноді ще й відсотки, взявши до уваги витрати під час подорожі, а прибутком поділитися. Якщо жодного прибутку не одержано, то шамаллу змушений був повернути отримані гроші у подвійному розмірі (ст. 101). Звільняли шамаллу від подвійної сплати лише у випадку, коли гроші йому були позичені без відсотків. Тоді він повністю повертав позичені гроші (без подвійного розміру), незалежно від особистих збитків, навіть якщо цих збитків він зазнав від випадкових обставин (ст. 102) [8].

Щоправда, був передбачений і випадок повного звільнення шамаллу від відповідальності – це тоді, коли шамаллу був пограбований у дорозі і втратив усе, що мав з собою. Після очищувальної присяги у храмі він звільнявся від усякої відповідальності перед тамкаром (ст. 103). Шамаллу, придбавши у тамкара товари і виплативши за них гроші, повинен був взяти від нього розписку. Без розписки при проведенні остаточних розрахунків факт сплати грошей до уваги не брали.

Якщо шамаллу одержав від тамкара гроші чи товари, але заперечував це, то після викриття його тамкаром "перед богом і свідками" він змушений був повернути взяте у потрійному розмірі (ст. 106). Якщо ж, навпаки, тамкар заперечував повернення йому грошей чи товару, то, "розвінчаний перед богом і свідками", він мусив віддати шамаллу все одержане у шестикратному розмірі.

2.4.6. Зобов'язання з приводу заподіяння шкоди

Вавилонське право визнавало і таку підставу виникнення правових відносин, як зобов'язання з приводу заподіяння шкоди. Йдеться про протиправне завдання шкоди майну або здоров'ю особи. Це зобов'язувало винного у певних, чітко визначених випадках відшкодувати потерпілому збитки. Законодавство передбачало такі випадки.

1. Зобов'язання відшкодувати збитки, завдані іншій особі, через недбале ставлення до іригаційних споруд. Про це записано у ст. 53-55. Ст. 53 проголошує: "Якщо людина полінується укріпити греблю свого поля... і гребля буде прорвана водою, яка затопить землю общини, то ця людина... повинна віддати загублений хліб". Якщо вона не зможе чи не схоче віддати хліб, то, згідно зі ст. 54, цю людину і її майно продати, а срібло розділити між людьми, хліб яких змила вода. Таку ж відповідальність несли й ті особи, які, відкривши водоймище для зрошення свого поля, через необережність затопили сусідське поле. За основу відшкодування брали врожай сусідів. Якщо ж було змите оброблене поле, то винний відшкодовував 10 гур зерна за кожен ган.

2. Відповідальність пастуха, худоба якого паслася на чужому полі без дозволу власника поля. Він повинен був відшкодувати 20 гур зерна за ган землі. Якщо ж пастух знав, що поле засіяне зерном, та ще й мав обов'язок охороняти це поле, то відшкодовував власникові поля по 60 гур з гана (ст. 57, 58).

3. Відповідальність за вирубку дерев у чужих садах. Винний повинен був заплатити власникові саду півміни срібла (ст. 59).

4. Обов'язок власника чи керманича судна, що йшло вгору проти течії і зіткнулося та потопило інше судно, яке течія несла вниз, – відшкодувати вартість потопленого судна і вантажу (ст. 240). Власник потопленого судна повинен був підтвердити священною клятвою вартість свого судна та вантажу.

5. Зобов'язання заплатити іншій особі вартість лікування з приводу заподіяння їй у бійці чи з необережності поранення (ст. 206).

6. Обов'язок відшкодувати господареві вартість раба чи рабині в разі їх випадкового вбивства – 20 сиклів (ст. 208, 214) або якщо раба вбив бик унаслідок неприйняття необхідних застережних заходів власником бика (ст. 251).

2.5. Шлюб, сім'я, спадкове право

Шлюбному обряду передувало укладення певної угоди між нареченим чи його батьком та батьком нареченої. Це були своєрідні заручини. При цьому наречений вручав сім'ї дівчини певну суму грошей – тірхату та шлюбний дарунок самій нареченій чи її сім'ї – біблу (ст. 139,159). Тірхату – це викупна платня за наречену, пережиток прадавнього обряду.

Угода не означала у майбутньому обов'язкового шлюбу: обидві сторони могли від неї відступити. Однак це накладало певну відповідальність – моральну і матеріальну. Так, якщо відмовлявся від шлюбу наречений, то він не міг вимагати повернення ні тірхату, ні шлюбного подарунку (ст. 160). Якщо ж відмовлялася наречена чи її сім'я, то вони повертали все отримане у подвійному розмірі (ст. 160). Коли причиною розірвання угоди з боку сім'ї нареченої були наклепи й намови приятеля нареченого, то спаплюжений наречений отримував біблу і тірхату назад у подвійному розмірі, а наклепник не мав права одружитися з цією дівчиною (ст. 161). Отже, і тірхату, і біблу виступали не як платня за товар, тобто дівчину, як це було в багатьох стародавніх народів, а як своєрідна гарантія укладення шлюбу. Дівчина у вавілонян виступає не як товар, а як рівноправна сторона у шлюбі. Про це свідчить і форма укладення шлюбу: крім традиційного обряду треба було укласти шлюбний договір, у якому передбачено певні права і обов'язки сторін. Без укладення такого договору шлюб вважався недійсним (ст. 128) [8].

Допускали шлюб вільного з рабинею (ст. 170). Дітей від такого шлюбу вважали вільними, так само