При одруженні батько давав дочці посаг – шерікту. Шерікту видавали дочці й при посвяті її у жриці., Одержавши посаг, дочка вже не могла успадковувати батьківське майно після його смерті (ст. 183). Шерікту ставало власністю дочки, однак після одруження переходило в користування чоловіка, а після смерті дружини – до її дітей. Якщо дітей не було, то шерікту повертали батькові дружини, а він, у свою чергу, повинен був повернути її чоловікові викупну платню.

Посаг повертали дружині у випадку смерті чоловіка (ст. 171,172), а також у разі розлучення з ініціативи чи з вини чоловіка при відсутності вини з боку жінки та у випадку її безплідності чи хвороби. Посаг залишався чоловікові, коли розлучення було наслідком негідної поведінки дружини.

Відносини чоловіка і дружини. У Вавилоні основною формою шлюбу була моногамія – парний шлюб. Особливо це стосувалося жінки, оскільки для чоловіка допускалися винятки. Зокрема, чоловік міг одружитися вдруге, а першу дружину залишити в своєму домі як рабиню, якщо вона "буде негідно себе поводити, розоряти свій дім, нехтувати і ганьбити свого чоловіка" (ст. 141). У такому випадку чоловік може й розлучитися з дружиною, не повертаючи їй посагу.

Якщо дружина була безплідна, то навіть при її бездоганності в усіх інших відносинах чоловік міг взяти собі наложницю – рабиню, яка, однак, не мала рівних прав з дружиною. Чоловік міг мати другу дружину і тоді, коли перша серйозно хворіла, проте повинен був піклуватися нею, не позбавляти житла. Якщо ж вона не хотіла залишатися в домі чоловіка, то він віддавав їй посаг, і вона поверталася до своїх батьків. Якщо хвора жінка дала чоловікові рабиню, від якої народилися діти, то чоловік не мав права брати ще одну наложницю, а таку рабиню не можна було продати (ст. 144) [8].

Жінка у Вавилоні користувалася повагою і посідала достатньо незалежне становище. Вона виступала як цілком правоздатна і дієздатна особа. Як уже зазначалось, посаг залишався її власністю, перебуваючи тільки у тимчасовому користуванні чоловіка; вона розпоряджалася й подарунками чоловіка – нудунну, і після його смерті могла ці подарунки продати, подарувати, залишити дітям (ст. 150).

Жінка могла вільно укладати різні договори, купувати чи орендувати майно, займатися ремеслом, торгівлею, лихварством та ін. Однак у сім'ї, незважаючи на наявність шлюбного договору, дружина займала підпорядковане, другорядне становище. Якщо чоловікові було дозволено мати не одну, а дві дружини, і в його розпорядженні були ще й рабині, то дружині за подружню невірність загрожувала смертна кара. Треба сказати, що при цьому оберігали і гідність дружини: якщо вона не була спіймана на місці злочину, то, незважаючи на підозри чи звинувачення чоловіка, могла принести "очищувальну клятву" і її оголошували невинною. Більше того, якщо хто-небудь сторонній бездоказово звинувачував чужу дружину в негідних вчинках, то його віддавали під суд і суворо карали (ст. 127). Жінка при цьому мусила пройти перевірку водою, про що піде мова далі.

Розлучення для чоловіка було легкою і простою справою. Дружина ж мала право вимагати його у деяких чітко визначених випадках:

1) коли дружина хвора, а чоловік взяв другу жінку чи наложницю;

2) при безпідставному звинуваченні чоловіком дружини у зраді і її зганьбленні;

3) при порушенні чоловіком подружньої вірності і нехтуванні нею як дружиною;

4) коли чоловік покинув свій дім, виїхавши з даної місцевості [8]. 

Якщо чоловік потрапив у полон і дружина не мала засобів до існування, то вона мала право вдруге вийти заміж. Однак якщо перший чоловік повертався, то на його вимогу вона також поверталась до нього. Діти, згідно зі ст. 135, йдуть за їх батьками.

Якщо ж засоби до існування у дружини були, однак вона вдруге вийшла заміж, то в такому випадку їй загрожувало втоплення. Другий шлюб, укладений жінкою, перший чоловік якої втік з даної місцевості, залишався чинним навіть тоді, коли він повертався і вимагав повернення собі дружини.

Ст. 153 проголошувала: якщо дружина "дасть вбити свого чоловіка через іншого мужчину", то її слід "посадити на палю".

Крім усього того, чоловік мав досить сильну особисту владу над жінкою. Він мав право застосувати до неї фізичні покарання, віддати в кабалу за свої особисті, дошлюбні борги, якщо дружина не застерегла себе від цього у шлюбному договорі (ст. 117, 151) [8]. За борги, що виникли під час шлюбу, відповідальність несли обоє.

Вдова могла вдруге вийти заміж, але коли у неї були малолітні діти, то тільки з дозволу суду. Суд проводив опис майна померлого, яким дружина та її новий чоловік не мали права розпоряджатися. Воно належало дітям, яким до досягнення повноліття суд призначав опікуна.

2.5.1. Відносини батьків і дітей

Вавилонська сім'я – патріархальна, тобто з сильною владою чоловіка над дружиною і батька над дітьми, хоч і не такою значною, як потім римського домовласника – pater ramilas. 1 Але і тут діти повністю залежали від волі і влади батька. Він міг віддати дітей у боргову кабалу, продати їх у рабство, віддати за договором наймання як робочу силу, віддати дочку у жриці чи храмові наложниці та ін. Три останні випадки були досить поширені у Вавилоні, особливо випадки віддання у храмові наложниці. Це була своєрідна