Окремий запис у зводі законів є про крадіжку плуга, а також води чи знарядь, посуду, потрібного для зберігання, перенесення, одержання води. За це накладали великі штрафи. Відома й така цікава стаття (126): якщо хтось неправдиво оголосив про якусь пропажу і безпідставно звинуватив у цьому сусідів, то вони повинні присягнути про свою невинність і тим довести, що такої пропажі не сталося. Така людина зобов'язана повернути сусідам вдвічі проти того, на що вона претендувала.

Крім крадіжки, законом передбачувалось покарання за грабунок – винних засуджували на смертну кару (ст. 22). Якщо грабіжник не був схоплений на місці, то потерпілий називав місцевість, де його пограбовано, і місцева община зобов'язувалась відшкодувати йому збитки. Якщо ж пограбований був вбитий, то община сплачувала одну міну срібла його родині (ст. 23, 24).

Суворо охороняли інтереси і майно воїнів, які користувалися наділами "ілку". Командира, який присвоював собі майно воїна чи змушував його працювати безоплатно за наймом, карали смертю (ст. 35).

Високі штрафи були встановлені, як уже зазначалось, за порубку дерев у чужому саду (ст. 59), за потраву полів (ст. 57, 58) та ін.

2.6.4. Злочини проти сім'ї і моралі

Звід законів передбачав низку правопорушень проти сім'ї, моралі та статевих злочинів. Стосовно сімейних злочинів, то покаранню підлягали подружня зрада (щоправда, тільки з боку дружини), статеві зносини з близькими родичами, гомосексуалізм, скотолозтво та ін. Карали також за повторний шлюб (без дозволу суду) вдови.

За подружню зраду дружину та її співучасника зв'язували і кидали у воду – топили (ст. 129). Однак якщо чоловік пробачав дружині, то цар міг пробачити і співучасникові. За безпідставне звинувачення чужої дружини у ганебній поведінці винного судили і, крім того, на знак безчестя остригали волосся. Дружина, не спіймана на "гарячому", але звинувачена чоловіком чи кимсь іншим у ганебній поведінці чи зраді, повинна була виправдатись, піддавшись випробуванню водою. її зв'язаною кидали у воду (ріку, водоймище). Якщо жінка тонула, то її витягували, вважаючи невинною, бо бог води приймає її невинну, у своє середовище. Не тонула – отже, винна. Якщо випробування було не на її користь, то вона каралась з усією суворістю закону. Коли ж у статеві зносини зі стороннім чоловіком вступала не дружина, а наречена, то карали смертю тільки чоловіка (ст. 130). Очевидно, тут передбачено насильство з боку чоловіка.

Для чоловіка подружня зрада, як уже зазначалось, не вважалась злочином.

Закон карав також за статеві зносини між близькими родичами. Так, за зв'я­зок сина з матір'ю після смерті батька карали смертю – обох спалювали. Проте за ін­тимний зв'язок батька з дочкою карали лише вигнанням його з даної місцевості. Значно суворіше карали зв'язок батька з дружиною сина: смертною карою (втоп­ле­нням) для батька якщо мало місце насильство, чи втопленням обох, якщо зв'я­зок був за взаємною згодою. Зв'язок батька з нареченою сина карали сплатою штра­фу в розмірі півміни срібла, а також слід було повернути нареченій посаг (ст. 156).

Закон суворо карав за злочини та проступки дітей у сім'ї. Чітко охороняли владу і авторитет батька. Синові, котрий підняв руку на батька, відрубували руку (ст. 195). Батько, як уже зазначалось, за певні ганебні вчинки сина міг позбавити його права спадкування. Усиновленим за відречення від названих батьків у деяких випадках загрожувало відрізання язика (ст. 192), а за втечу до віднайдених справжніх батьків (без дозволу суду) – втрата ока (ст. 193) [8].

2.6.5. Покарання

Отже, закони царя Хаммурапі за різні злочини залежно від їх тяжкості, від суб'єкта і об'єкта злочину, вини передбачали різні види покарань: смертну кару (просту і кваліфіковану), тілесні та членопошкоджувальні кари, накладання знаку безчестя, штрафи, вигнання з рідної місцевості, звільнення з посади тощо.

Смертну кару застосовували часто – більш ніж у 30 випадках (статтях). Крім простої (відрубання голови, втоплення, повішання), широко застосовували й кваліфіковану, пов'язану з попереднім катуванням, зокрема спалювання, посаження на палю. Членопошкоджувальні покарання – це відрубування рук, ніг, випалювання очей, відрізання пальців, вух, язика та ін. Тілесні покарання – побиття палицями, канчуками з волової шкіри тощо; зганьблення – обрізання волосся, гоління голови та ін.

У законах Хаммурапі нічого не сказано про криваву помсту. Очевидно, її не застосовували. Проте були інші пережитки первіснообщинного ладу, а саме: 1) вже згадуваний таліон – "рівним за рівне" (серед рівних за соціальним станом); 2) відповідальність за злочин усієї територіальної общини, якщо не встановлена особа, що скоїла злочин; 3) відповідальність дітей за злочини батьків; 4) вигнання злочинця з даної місцевості.

2.6.6. Процес. Докази

У Вавилонській державі ще не було різниці між процесами цивільним і кримінальним. Звинувачення здебільшого висували і здійснювали зацікавлені, тобто приватні особи. Щось подібного до прокуратури чи адвокатури ще не було. Пропозицію стосовно покарання теж висував потерпілий чи його рідня, вони ж представляли і докази своєї правоти. Звинувачений зобов'язаний був з'явитися у суд, інакше його приводили царські воїни. Він, у свою чергу, повинен був подбати про власні докази. Суд усе зважував і, посилаючись на закон або царську волю, виносив вирок.

Доказами служили: власні зізнання, покази свідків, документи, присяга, а також ордалії (або суди божі, тобто перевірка силами природи, силою богів). Ордалії застосовували здебільшого тоді, коли бракувало інших доказів. Зазвичай таке випробування проводили водою чи вогнем. Наприклад, звинувачену в подру­ж­ній зраді жінку кидали у воду, як і людину, звинувачену в чародійстві. Мож­ли­во, їх