Вавилон, зміцнившись, захоплює і підпорядковує собі все більше сусідніх міст-держав. Одинадцять царів Першої Вавилонської династії (від 1893 до 1594 рр. до н.е.) неухильно зміцнювали державу. Найвизначнішим і найвідомішим з них був Хаммурапі, що правив приблизно у 1791-1749 рр. до н.е.

За часів Хаммурапі Давньовавилонське царство досягнуло вершин своєї могутності й розвитку. В результаті впертої і тривалої боротьби йому вдалось витіснити еламітян з південного Межиріччя, завоювати конкуруючі з ним держави-міста Ларсу, Марі. Підкоривши собі увесь Шумер, Хаммурапі завоював Аккад і велику Ассирійську державу. Отже, він зумів перетворити невелику Вавилонську державу в могутню обширну імперію, яка охоплювала майже все Межиріччя. Хаммурапі оголосив себе "найбільшим між царями", "царем царів", намісником бога на землі. Він наказав спорудити високий базальтовий стовп, на верхівці якого велів зобразити себе разом з богом сонця Шамашем. "Щоб дужий не кривдив слабого, щоб закон захищав сиріт і вдів,... щоб скривдженому виправити кривду", – написав він на цьому стовпі, назвавши себе "царем справедливості". Він велів скласти великий звід законів, кодифікацію, чим уславився значно більше, ніж завоюваннями і створенням великої централізованої держави [24, 18].

Вавилон став могутнім, великим містом, столицею всього Межиріччя. Його окружність, за Геродотом, мала близько 90 км. Місто було оточене трьома стінами висотою близько 22 м, шириною 6-8 м кожна. Воно було забудоване розкішними палацами, храмами, 4-5 поверховими будинками тощо. Одним з семи чудес світу вважали висячі сади вавилонської цариці Семіраміди. Великого розвитку тут досягла на той час економіка, наука, культура, мистецтво, медицина та ін.

Розглянемо питання держави і права Вавилону – суспільний лад країни, державний устрій та основні риси права.

1.2. Суспільний лад

Як уже зазначалося, в общинах Межиріччя процес майнового і суспільного розшарування розпочався ще наприкінці IV тис. до н.е. В умовах штучного зрошення успішно розвивалось землеробство, вдосконалювалась і розширялась система іригаційних споруд. Значного розвитку досягли ремесло, скотарство, садівництво. З виникненням товарно-грошових відносин срібні і мідні монети або шматки срібла на вагу почали використовувати як гроші. Зерно і худоба теж виступали платіжними засобами. Вдосконалювалися знаряддя праці, поглибились людські знання у різних сферах життя.

В епоху Хаммурапі суспільство складалось з двох основних верств: вільних і невільників, або рабів. Вільних людей за своїм соціальним станом поділяли на різні категорії. На вершині соціальної драбини стояли так звані авілум (у перекладі "людина, син людини"). Це була верхівка суспільства, рабовласницька і землевласницька світська знать. Вони посідали найвищі пости в центральному, державному апараті, у війську, були царськими намісниками на місцях – в областях, містах тощо. Особа, життя, здоров'я, честь, сім'я, майно авілум охоронялися дуже суворо.

Другу групу вільних, про яку часто згадують джерела, становили мушкену ("дрібний люд"). Вони стояли на нижчому щаблі, ніж авілум. Нерівноправність їхнього становища стверджували правові акти. Наприклад, винних, якщо потерпілим був авілум, карали суворіше, ніж за скривдженого мушкену. За тілесні пошкодження, коли обидві сторони належали до групи авілум, винний відповідав за принципом таліону ("око за око", "зуб за зуб"). Якщо авілум вчинив такий злочин проти мушкену, то платив штраф (статті 196, 197, 198, 206 законів Хаммурапі). Винного ж мушкену карали значно суворіше і навіть за ляпас, завданий знатній особі, били публічно батогом (ст. 202). При випадковому, ненавмисному вбивстві (у бійці) за мушкену платили менший штраф, ніж за авілум. Мушкену, як людина бідніша, платив менше лікареві за лікування, а також дружині при розлученні (ст. 139, 140). При одруженні раба мушкену з вільною жінкою діти від цього шлюбу ставали вільними. Коли ж власником раба був авілум чи жерці, то діти від подібного шлюбу ставали рабами [1].

Водночас звертає на себе увагу дуже дієвий загалом захист власності мушкену – його майно захищали, за правом, нарівні з майном царським і храмовим. Смертна кара загрожувала винним за крадіжку чи переховування раба царського чи мушкену (ст. 15, 16). Якщо викрадене інше майно мушкену, то злодій повинен відшкодувати його в 10-кратному розмірі, в іншому випадку винного засуджували до страти (ст. 8).

Отже, мушкену – це теж рабовласники і землевласники, очевидно, іноді люди достатньо багаті, але за своїм статусом нижчі від авілум, громадяни другорядні. Більшість дослідників вважає, що групу мушкену становили двірцеві слуги, вільне населення підкорених Вавилоном земель, чужинці, звільнені на волю раби та ін.

Світська знать жодних повинностей, окрім військових, не несла, жодних податків не сплачувала.

Ще одну велику групу рабовласників становили так звані тамкари – банкіри, купці, торговці, лихварі, тобто багаті люди вавилонського суспільства. Про них часто згадується в джерелах, у тому числі в законах Хаммурапі. Купці, торговці та інші представники цієї групи мали велику вагу в суспільстві, значний вплив на державну політику. Це пояснюється високою питомою вагою торгівлі в житті вавилонського суспільства. Нагадаємо, що у Межиріччі через відсутність відповідних природних ресурсів не вистачало металів, каменю, лісу тощо. Все це завозили з інших країн купці й торговці. Грішми, які теж карбувалися з завізних дорогоцінних металів, забезпечували банкіри і лихварі. Саме вони фігурують у законах Хаммурапі в тих випадках, коли мова йде про кредиторів і боржників. Вони ж, мабуть, скуповували землі, причому закон дозволив їм купувати навіть вилучені з торгового обороту землі "ілку" (ст. 31). Цілком очевидно, що серед цієї верстви населення було багато землевласників і рабовласників. Значна кількість знайдених