Особисте підсобне господарство ведуть члени колективних сільськогосподарських підприємств (раніше — члени колгоспів), робітники і службовці, для яких воно є допоміжним джерелом отримання додаткових прибутків. Закон не передбачає конкретних ознак особистого підсобного господарства та вимог щодо його спеціальної реєстрації. Таким чином, особисте підсобне господарство не набуває чітко окресленої організаційно-правової форми. Проте, якщо ведення особистого підсобного господарства містить ознаки підприємницької діяльності, то його члени мають додержуватися законодавства про підприємництво. Щодо правового режиму майнових відносин членів підсобного господарства, то, на наш погляд, визначальною може бути норма п. 1 ст. 17 Закону України "Про власність", за якою майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. У чинному цивільному законодавстві немає спеціальних правових норм, які б регулювали майнові відносини в особистих підсобних господарствах. Тому при виникненні майнових спорів між членами такого господарства слід застосовувати загальні цивільно-правові норми про спільну власність (часткову і сумісну) та норми сімейного законодавства про майнові відносини подружжя та інших членів сім'ї. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" цей закон не поширюється на сільськогосподарську діяльність громадян, які ведуть особисте підсобне господарство, займаються індивідуальним і колективним садівництвом та городництвом.

Чинне законодавство не містить також переліку видів діяльності, якими можуть займатися члени особистих підсобних господарств. Однак у ряді випадків це можливо лише за наявності відповідної земельної ділянки. Земельний кодекс України передбачає право громадян України на одержання земельних ділянок у власність чи користування, зокрема для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, традиційних народних промислів (статті 6, 7 і 58). У принципі ведення особистого підсобного господарства можливе і без надання для цього спеціальної земельної ділянки (заняття художніми промислами, технічним моделюванням, пошиттям одягу тощо).

Водночас варто пам'ятати, що кожен з членів фермерського чи особистого підсобного господарства може мати і своє особисте майно, майно споживчого призначення або інше, не пов'язане з веденням такого господарювання, яке не підпорядковане правовому режиму спільності.

Особливості права спільної власності за участю організацій (юридичних осіб). До прийняття Закону "Про власність в СРСР", Закону України "Про власність", як уже зазначалося, виникнення спільної власності за участю організацій (юридичних осіб) було обмеженим. Малорозвинутим було і правове регулювання таких відносин. У ЦК УРСР їх регулюванню було присвячено безпосередньо всього кілька статей (статті 112—117, 430—434), відповідно до яких не могла виникнути спільна власність між організаціями, що володіли майном на праві оперативного управління.

Найпоширенішою правовою підставою створення спільної власності було укладення договору про сумісну діяльність (ст. 430 ЦК), за яким сторони зобов'язувалися спільно діяти для досягнення господарської мети щодо будівництва та експлуатації міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства чи установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), водогосподарських споруд і пристроїв, шляхів, спортивних споруд, шкіл, пологових, жилих будинків тощо.

У колишньому СРСР склалися в основному дві правові форми об'єднання майна організацій, які ведуть до виникнення спільної власності. При першій формі спільність майна виникає на підставі договорів організацій про сумісну діяльність. Учасники такого договору об'єднують належне їм майно і стають співвласниками на засадах часткової власності. Для цього учасники договору роблять внески грошима, іншим майном або трудовою участю. При цьому співвласники не створюють спеціального органу з правами юридичної особи для управління їхнім спільним майном. При другій правовій формі майнового об'єднання організації своїм коштом утворювали спеціальні міжколгоспні, кооперативно-державні, державно-кооперативні підприємства з правами юридичної особи, здійснюючи право оперативного управління майном у своїй господарській діяльності (будівельні роботи, переробка сільгосппродукції тощо). Крім того, колгоспи і радгоспи мали входити до складу виробничих об'єднань, зберігаючи за собою економічну і юридичну самостійність, а також право власності чи право оперативного управління (нині право повного господарського відання) на не передане об'єднанню майно.

Правовий режим майна міжгосподарських підприємств і виробничих об'єднань визначався переважно спеціальним законодавством, зокрема Типовим положенням про кооперативно-державну і державно-кооперативну організацію у системі Держагропрому СРСР [13]. Нині такі підприємства реформуються шляхом приватизації державної частки.

Міжгосподарські підприємства (організації), маючи статус юридичної особи, розпоряджалися майном лише у межах своєї спеціальної правоздатності. Такі підприємства не є суб'єктами права власності, а тому не мали права були розпорядитися належним майном у цілому, оскільки це означало б, по суті, ліквідацію спільної власності. Якщо діяльність міжгосподарського підприємства припинялася, його майно поділялося у відповідних частках між усіма учасниками.

Виробничі та агропромислові об'єднання мали права юридичної особи і здійснювали свою діяльність на основі майна, внесеного колгоспами і радгоспами на умовах права оперативного управління. Водночас колгоспи і радгоспи зберігали свою економічну і юридичну незалежність (самостійність). Певний час найпоширенішою формою об'єднань колгоспів і радгоспів були агропромислові об'єднання — так звані РАПО. Проте така форма об'єднань виявилася малоефективною, у зв'язку з чим колгоспам, радгоспам та іншим їхнім учасникам було надано право вільного виходу з них, що фактично призвело до їх ліквідації.

У ході економічних реформ в Україні було знято політичні і правові перешкоди на шляху створення ефективніших форм співпраці підприємств різних форм власності та виробничої кооперації. Правовою підставою