У ринкових умовах переважною формою підприємства стають різні господарські товариства (акціонерні, товариства з обмеженою відповідальністю та ін.), утворювані засновниками (юридичними особами, громадянами). Відповідно до установчого договору вони формують за рахунок власних коштів, техніки, устаткування та іншого майна статутний фонд, що стає власністю цього господарського товариства. Однак, втрачаючи право власності на майно, передане до статутного фонду, засновники водночас набувають відповідних корпоративних прав, у т. ч. право на одержання дивідендів з урахуванням їх частки у статутному фонді. У разі виходу засновника (учасника), зокрема з товариства з обмеженою відповідальністю, йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. На його вимогу та за згодою товариства вклад може бути повернений повністю або частково у натуральній формі (ст. 54 Закону України "Про господарські товариства"). Тобто можливі випадки, коли засновник (учасник) товариства може знову набути у власність майно, передане ним до статутного фонду.

І все-таки найпоширенішою формою об'єднання юридичними особами діяльності і майна є договори про сумісну діяльність, якими сторони визначають умови виникнення та здійснення права спільної власності. Нерідко з цього приводу між ними можуть виникати спори.

Особливості права спільної власності територіальних громад. Стаття 142 нової Конституції України передбачила можливість виникнення спільної власності територіальних громад сіл, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Крім того, територіальні громади сіл, селиш і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій та установ. Оскільки такі відносини ще не дістали спеціального законодавчого врегулювання, то на них можуть поширюватися окремі загальні положення про спільну власність.

Висновки.

Отже, існування інституту права спільної власності має велике значення. З його допомогою для громадян створюються кращі умови для задоволення матеріальних і соціально-культурних потреб, раціонального використання сімейного бюджету, зміцнення сімейно-трудових зв'язків і товариських взаємин, а також отримання трудових доходів. Право спільної власності відкриває кращі перспективи і для юридичних осіб, сприяючи підвищенню ефективності виробничо-господарської діяльності, заощадженню коштів і ресурсів.

Відносини спільної власності дістали у новому ЦК України більш повне врегулювання, порівняно з чинним поки що ЦК УРСР. При цьому в ньому вперше детально регламентовано крім спільної часткової власності, спільну сумісну власність (статті 371—374). Спільна власність подружжя врегульована також новим Сімейним кодексом України. однак, слід зазначити що законодавче регулювання інституту спільної власності в Україні є досконалим. Існують певні недоліки, що призводять до помилок у судовій практиці застосування правових норм. Виникають дискусії стосовно правового статусу окремих об’єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тут слід зазначить, що чинні нормативно-правові акти нашої держави повинні бути приведені у відповідність до нового Цивільного кодексу України. Окремі питання власності подружжя повинні детальніше врегулюватися Сімейним кодексом. Залишається також невизначеною у законодавстві, юридичній літературі правова природа підприємства, основаного на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації. В Законі України "Про власність" власність такого підприємства дістала назву колективної. Однак, запропонована законодавцем конструкція права колективної власності є невдалою, оскільки дає підстави для ототожнювання її зі спільною власністю, яка не належить до самостійної форми власності. Це відбувається тому, що, з однієї сторони, власником майна колективного підприємства визнається юридична особа, а з іншої — колектив орендарів, трудовий колектив, засновники, члени споживчої спілки чи інші особи, які утворили цю юридичну особу. Фактично цим утверджується концепція подвійного і навіть потрійного власника щодо одного й того самого майна, що неприпустимо для правової системи. Усуненню цієї суперечності може сприяти нова Конституція України 1996 р., у якій не передбачено колективної форми власності.

Література

Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 р.

Цивільний кодекс Української РСР. Науково-практичний коментар. — К., 1971. — С. 131.

Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 38. — Ст. 508.

Відомості Верховної Ради України. — 1992. —№ 24. — Ст. 352.

Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 36. — Ст. 524.

Відомості Верховної Ради України. — 1996 — № 34 — Ст. 160.

Збірник постанов Пленуму Верховного Суду Української РСР. — К., 1985. — С. 74—75.

Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — К., 1995. — Ч. 1. — С. 137—145.

Урядовий кур'єр. — 1998. — 9 липня. 2 Юридичний вісник України. — 2002. — 16—22 березня —№ 11. — С. 15—21.

Практика судів України в цивільних справах. — 1995. — № 2. — С. 77—78.

Постанови Пленуму Верховного Суду України України. — К., 1996. — С. 61—70.

Приватизація житла в Україні. — К., 1993 — С. 22—36.

Бюллетень нормативных актов министерств и ведомств СССР. — 1987. — № 9.

Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995—1998). Правові позиції щодо розгляд судами окремих категорій цивільних справ / Відп. ред. П. І. Шевчук. — К.: Юрінком Інтер 1998. — С. 111.

Данилин В. И. Права супругов на имущество по новому советскому законодательству о браке - семье: Автореф. дис. канд. юрид. наук —