На перший погляд особливих проблем у визначенні можливого об'єктного складу майна подружжя не повинно виникати. Але насправді це не так. Навіть у радянський період, коли коло об'єктів права особистої власності суворо обмежувалося, виникали труднощі у встановленні об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тому Пленум Верховного Суду УРСР у своїй постанові "Про деякі питання, що вникли в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР" від 15 червня 1973 р. (в редакції постанови Пленуму від 24 квітня 1981 р. № 4) [7, c. 74-75] роз'яснив, "що відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР спільною сумісною власністю подружжя є лише майно, нажите ними під час шлюбу, зокрема речі домашнього вжитку, будівлі, грошові суми, сертифікати, а також вклади, внесені в ощадні каси та інші кредитні установи, та паєнагромадження в житлово-будівельному, дачно-будівельному і гаражно-будівельному кооперативі, цільові внески в садівницькі товариства, страхова або викупна сума і страхові внески, що їх одержав або вправі одержати страхувальник за договорами особистого страхування, які оплачувались за рахунок спільних коштів подружжя, та викупна сума, що належала б йому в разі дострокового розірвання договору змішаного страхування життя на час припинення шлюбних відносин, і належні подружжю грошові суми та майно за іншими зобов'язальними правовідносинами".

Не зникла потреба в таких роз'ясненнях судам і нині. Так, у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" від 12 червня 1998 р Л° 16, з прийняттям якої втратила чинність вищезгадана постанова від 15 червня 1973 р., перелік об'єктів спільної сумісної власності був дещо оновлений.

У ч. З п. 9 постанови від 12 червня 1998 р. Пленум спершу сформулював узагальнене правило про спільно нажите подружжям майно, зазначивши, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час придбання зазначеного майна і при цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25 і 27 КпШС спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Отже, у цьому роз'ясненні дається не лише узагальнене правило про можливі об'єкти права спільної сумісної власності подружжя, а й умови визнання таких об'єктів сумісною власністю подружжя. Таке роз'яснення Пленуму принципово є правильним і заслуговує на підтримку.

Однак Пленум Верховного Суду України вирішив конкретизувати перелік об'єктів права спільної сумісної власності в ч. 2 п. 9 цієї постанови, в якій записав: "Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна й робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, вклади до кредитних установ; паєнагромадження в житлово-будівельному кооперативі; страхова сума, страхове відшкодування, сплачені за рахунок спільних коштів подружжя, страхові платежі, які були повернені при достроковому розірванні договору страхування або які міг би одержати один із подружжя у разі дострокового розірвання такого договору на час фактичного припинення шлюбу; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами. " [14, c. 111]

Порівнюючи переліки об'єктів спільної сумісної власності подружжя, сформульовані в постановах Пленуму Верховного Суду України 1973 р. та 1998 р. насамперед необхідно відзначити, що останній було доповнено переважною частиною видів майна, перерахованих у ст. 13 Закону України "Про власність" (квартири, жилі й садові будинки, земельні ділянки та насадження на них, продуктивна та робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби, акції та інші цінні папери). Звичайно цей перелік об'єктів, що можуть бути у спільній сумісній власності подружжя, не є вичерпним, хоч і в такій формі він дає певні орієнтири судам у визначенні спільного подружнього майна. Однак поглиблений аналіз змісту цього переліку може дати підстави для відповідних правових оцінок.

По-перше, в досліджуваному переліку Пленум Верховного Суду України виділяє дві категорії майна: а) майно, що є безпосередньо об'єктом права спільної власності (квартири, будинки); б) майно, що не є в даний момент об'єктом права спільної власності та права власності взагалі, а належить одному з подружжя чи їм обом на праві вимоги, зокрема в зобов'язальних правовідносинах (наприклад, грошові кошти подружжя у кредитних установах, паєнагромадження в житлово-будівельних та інших кооперативах, страхові платежі, страхові суми та відшкодування, які можуть бути виплачені подружжю).

По-друге, Пленум Верховного Суду, правильно розмежувавши види спільного майна подружжя, припустився юридичної неточності, визнавши, що майно, належне подружжю за зобов'язальними правовідносинами, може бути спільною сумісною власністю. Допоки подружжя фактично не одержить таке майно, наприклад вклад в кредитній установі, воно не є об'єктом права власності, а подружжю належить лише право вимоги до кредитної установи, тобто право вимагати видачі внесених грошових коштів. У юридичній літературі ще радянського періоду зверталася увага на