Право прокурора в судовому процесі має бути рйним до пра-ва захисника. Лише за такої умови наш процес буде справді змагальним. Змагальність — це найважливіший принцип пере-вірки доказів і спосіб відшукання істини в справі, а рівність прав учасників судового розгляду у поданні і дослідженні до-казів, заяв, клопотань є правовою основою реалізації цього де-мократичного принципу.

«Чи можна серйозно говорити про наявність рівноправних сторін у процесі, коли прокурор поряд з функцією підтриман-ня обвинувачення наділений ще і функцією нагляду за закон-ністю при розгляді справи в суді?!»2

3Кримінальний процес. //Під ред.МЛЧельцова. М., 1969; Бас-ков В. І. Процесуальне становище прокурора в суді. Рад.держава і право. М., 1964, № 12; Ципкін А.А. Судовий розгляд в радянсько-му кримінальному процесі. Саратов, 1962; Колбая Г.Н. Процесу-альне становище прокурора в суді. «Соц.законність», 1969, № 10.

1 Див. Тутишкін Н.П. Процесуальне становище і функції про-курора в судовому розгляді (Актуальні проблеми радянського кри-мінального процесу). Свердловськ, 1987, с. 108-109.

2Смоленцев Є.А. Закон СРСР «Про статус суддів в СРСР». Соц. законність, 1989, № 11, с.6-7.

108

Підтримуючи точку зору Є.Смоленцева, необхідно мати на увазі таке. Кримінальний процес (як і процес дореволюційний) є процесом змагальним. Принципи змагальності і рівноправ-ності сторін проголошені одними з основоположних. Визнаю-чи ці безспірні положення, чи можна стверджувати, що проку-рор не є стороною в процесі? «Для розвитку змагальності діяль-ності сторін необхідно, щоб сторони існували на суді, тобто треба, щоб були на суді обвинувач і обвинувачений (один чи зі своїм захисником). Нема обвинувача чи підсудного — не мож-на і порушувати справу перед судом і доводити її до кінця, тобто до постановлення вироку»,1 — зазначав В.Случевський.

«Принцип рівноправності, — зазначав далі він, — здається тією істотною підставою, за якою розвивається змагальність сторін. Коли б обвинувачення і захист у тій змагальній боротьбі, яку вони ведуть на судовому слідстві між собою, мали неодна-кові засоби нападу і захисту, змагання втратило б своє високе політичне значення і потягло б за собою панування однієї сто-рони над другою. Суть поняття рівноправності тому полягає в тім, що обвинувачення і захист дістають однакові законні засо-би дії і що жодна сторона не користується ніякими такими виключними правами, яких би не мала друга сторона. Лише при суворому додержанні цього принципу може відбутися дійсно змагальний процес і розкрита через посередництво його мате-ріальна істина.»2

Аналіз чинного законодавства, на жаль, не дає чіткого визна-чення правового статусу прокурора в судовому розгляді. За ст.264 КПК України, де сказано, що прокурор підтримує перед судом державне обвинувачення, зміст його діяльності визначається так: участь у дослідженні доказів, дача висновків з питань, що виникають під час судового розгляду, подання судові своїх міркувань з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного.

Керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконан-ням, заснованим на розгляді всіх обставин справи, прокурор може відмовитися від підтримання обвинувачення, пред'явле-ного підсудному, виклавши судові мотиви відмови. Повнова-ження прокурора що до здійснення цієї діяльності ідентичні правам підсудного і захисника. Прокурор, як і ці особи, не

1Слуневський В.Л. Підручник російського кримінального процесу. Спб, 1913, с.65. 2Там же, с.68.

Ш9

наділений у судовому розгляді владно-розпорядчими повнова-женнями, він не може самостійно усунути виявлені порушен-ня, а робить це через суд. Він «вправі не більш як лише стави-ти питання про усунення порушення»1. Як бачимо, процесуальної переваги над судом нема. Відсутні всякі заборони і щодо підсуд-ного та його захисника — вони також можуть звернути увагу суду на будь-які порушення, вимагати їх усунення.

Досить переконливими є докази І.Перлова, що спростову-ють спроби деяких авторів поставити прокурора, який висту-пає в суді як державний обвинувач, над судом. «Автори забу-вають, що прокурор, який був у стадії попереднього розсліду-вання керівником розслідування, в стадії судового розгляду є обвинувачем, особою, що підтримує перед судом державне обвинувачення. Підтримання обвинувачення на суді — ось та процесуальна функція, виконання якої визначає процесуаль-не становище, роль і місце прокурора в судовому процесі».2

Правильний умовивід із змісту норм закону про становище про-курора в суді, на мою думку, робить В.Савицький: «Прокурор у суді — сторона-обвинувач, його завдання — підтримання пред'-явленого судом обвинувачення і викриття перед судом винного. Підтримання обвинувачення або відмова від обвинувачення, коли воно не підтвердилося на судовому слідстві, — ось що становить головний зміст діяльності прокурора в суді, ось що визначає його процесуальне становище як учасника судового розгляду».3

Вважаю, що нині кримінальне судочинство має визначати прокурора в судовому розгляді як сторону-обвинувача. Має рацію С.Розенбліт, що таке становище «аж ніяк не зменшує значення прокурора як представника органу найвищого нагляду за точним виконанням законів. Процесуальне становище проку-рора як сторони означає лише те, що в ході судового розгляду він користується однаковою з підсудним і захисником сумою основних процесуальних прав щодо подання і перевірки дока-зів, порушення перед судом клопотання і участі в дебатах сторін.4

1 Савицький В.М. Нариси теорії прокурорського нагляду. М., 1975, с.59.

2 Перлов ІД. Судове слідство в радянському кримінальному про-цесі М., 1955, с. 107.

3 Савицький В.М. Державне обвинувачення в суді с.32.

4 Розенбліт СЯ. Участь