Крім того, залишається відкритим питання про те, хто пови-нен підтримувати публічне обвинувачення. Цю функцію може виконувати прокуратура або інший соціальний орган. Поки ж

105

доводиться задовольнятися діяльністю прокурора в криміналь-ному судочинстві, побудованій на дачі ним в кінцевому рахун-ку висновку про законність чи незаконність обвинувачення, по якому обвинувачений був відданий до суду, а також думка щодо можливої міри покарання.

Звичайно, можна погодитись з існуючим порядком щодо пер-шого допиту. Прокурор-обвинувач повинен першим допитати підсудного, потерпілого, свідків, експертів, оскільки вони в суді є з ініціативи прокурора і з метою обгрунтування обвинувачен-ня, на якому буде наполягати прокурор.1

Є й інша, протилежна точка зору.2 Так, М.Н.Маршунов вва-жає, що водночас прокурор — орган нагляду за законністю — не стає на позицію обвинувачення і, звичайно, не повинен до-питувати першим викликаних осіб. Тому в рамках концепції статусу прокурора як органу нагляду за законністю представ-ляється необхідним зберегти існуючий порядок в цілому з ура-хуванням необхідних уточнень і реформувати його в інших ви-падках, причому з одним важливим доповненням: прокурору повинно бути надано право задавати питання підсудному, по-терпілому та іншим учасникам процесу в будь-який момент допиту, в тому числі і допиту судом, оскільки, виступаючи як орган нагляду, він не повинен бути пов'язаний з вирішенням функцій інших учасників процесу. Стримуючим від зловжи-вань цим правом фактором повинні виступати швидше мо-ральні засади правової діяльності, в даному випадку в суді, вказуючи, зокрема, підкреслено шанобливе ставлення до суду, а не до приписів процесуального закону.

Таким чином, в законодавстві про прокурорський нагляд, і перш за все в процесуальному законодавстві, повинен більш послідовно висвітлюватись статус прокурора. У зв'язку з цим необхідні відповідні корективи закону.

Реорганізований на такій правовій основі прокурорський на-гляд буде дійсно наглядом, а не обвинувальною діяльністю, до якої зводиться роль прокурора в суді по кримінальних справах.

Тим самим і інститут прокурорсько-наглядового права, що визначає умови і порядок діяльності прокурорів по нагляду за даконанням законів, при розгляді справ у судах набуває послідов-ного і закінченого виду.

'Див, Бойков А. Про перспективи судової реформи. М., 1988, с. 18. 2 Див. Маршунов М.Н. Прокурорсько-наглядове право. С.-Пе-тербург, 1991, с.92-93.

106

Одним з дискусійних питань в теорії обвинувачення є пи-тання про процесуальне становище прокурора в суді, про те, яку функцію він там виконує: чи є обвинувачем, чи лише наглядає за виконанням судом законодавства, чи виконує ту й другу функції водночас. В умовах демократизації суспіль-ства і реалізації ідей про докорінну судову та прокурорську реформу відповідь на це запитання має велике практичне значення.

У кримінально-процесуальній літературі трапляються різні точки зору з цього питання. Одна група вчених розглядає про-курора в процесі лише як обвинувача, сторону, вважаючи, що підтримання державного обвинувачення в суді є не що інше, як одна з функцій нагляду за законністю.1

На думку вчених, прокурор у стадії судового розгляду кримі-нальних справ займає подвійне становище: є не лише сторо-ною, а й органом охорони законності. Двоєдиність процесу-ального становища прокурора вони вбачають у тому, що він реалізує нагляд у двох формах: підтримує обвинувачення і дає висновок, тобто виконує в судовому розгляді дві процесуальні функції: обвинувачення і нагляду за законністю.2 Численна група вчених додержується погляду, що прокурор виступає & суді завжди як представник органу найвищого нагляду за точ-ним виконанням законів, не зв'язаний односторонніми інте-ресами будь-кого з учасників процесу і покликаний своєчас-но вживати заходів до усунення будь-яких порушень закону, ким би вони не допускалися.3 Підтримання державного обви-нувачення в суді, на їх думку, лише одна з форм здійснення цього нагляду.

1 Див.Строгович М.С Кримінальне переслідування в радянсько-му кримінальному процесі М., 1951; Строгович М.С. Курс ра-дянського кримінального процесу. А/., 1968; Перлов І.Д. Судове слідство в радянському кримінальному процесі. М., 1951. Рахун-ков Р.Д. Учасники кримінально-процесуальної діяльності. М., 1961; Камінська А/. Правові гарантії законності в СРСР. М., 1962; Савицький ВЖ Державне обвинувачення в суді. М., 1971,

2 Див. Шифман М.Л. Прокурор у кримінальному процесі. М., 1948; Тадевосян В.С. Судовий нагляд прокуратури. Соц.законність. 1948, № 6; Тадевосян В.С. Прокурорський нагляд в СРСР. М., 1956; Полянський Н.Н. Питання теорії радянського криміналь-ного процесу. М., 1956; Галкін Б.А. Функції прокурора в радянсь-кому кримінальному процесі. Рад.державне право. 1957, М 12.

107

Суперечливий характер суджень про процесуальне станови-ще прокурора в судовому розгляді має свої причини. Як слуш-но зазначає М.Тутишкін, «аналізуючи їх, неважко помітити, що більшість авторів правове становище прокурора пов'язу-ють з його процесуальними функціями. І виходить — яка функція, таким і є процесуальне становище. А деякі вчені угледіли в його діяльності одночасно дві функції: обвинува-чення і нагляду. Це дозволило зробити висновок про двоєди-не процесуальне становище прокурора».1

На мою думку, твердження, що прокурор порад з функцією підтримання обвинувачення водночас при розгляді справ у суді ще наділений і функцією нагляду за законністю суперечить кон-ституційним принципам про незалежність суду. Як слушно заз-начає Є.Смоленцев, це прямо суперечило Конституції