Адже для полювання потрібні величезні простори: двадцять квадратних кілометрів щоб прогодувати одного мисливця. Якщо ж засіяти цю землю зерном, то можна прогодувати сотні, тисячі людей. Це було велике Фундаментальне Відкриття, екологічна ніша розширилася у сотні, тисячі разів! На перших землеробів звалився нечуваний достаток, почалося Золоте Століття людської історії.

Як дивно виглядав цей світ в очах просякнутого потом і кров'ю мисливця. Відійшла в минуле епоха відчайдушної боротьби за існування, епоха голоду і лютих сутичок - кам'яна сокира проти списа з обпаленим кінцем. "Причина в тому, який рік, - писав древній китайський філософ. - Якщо рік урожайний, то люди стають гуманними і добрими..." У ті часи всі роки були урожайними: землі було досить і цілинні рівнини плодоносили самі собою.

"Тоді здійснилися принципи загальної справедливості, - говорить китайський трактат "Ліцзи", - у Піднебесній все було спільним, висували мудрих і здібних, поступали чесно, підтримували злагоду і мир. Ось чому старики мали притулок, дорослі знаходили застосування, малолітніх дбайливо виховували, за всім був нагляд - за старими вдівцями і вдовами, сиротами, бездітними стариками, немічними. Кожна людина мала своє заняття, дівчата могли своєчасно вийти заміж. Харчі не можна було кидати на місці, але і не було необхідності ховати їх. Вважалося негожим не брати участь у труді, але трудилися не для себе особисто. Тому злі наміри не здійснювалися. Не було обману, не було крадіжки і розбою, тому не закривалися зовнішні двері будинків. Все це називалося Великим Єднанням".

Достаток змінив характер людей: вони стали добрими, і такими ж добрими здавалася їм навколишня природа. Такий був світ в Золотому Столітті, в IX-V тисячоліттях до нашої ери. Він був малий, простий і нехитрий. Люди тоді задовольнялися достатком в їжі і не уявляли, що таке розкіш: вона з'явилася набагато пізніше.

Знаменитий мудрець Хань Фей писав, що в старовину жили в хатинах з неотесаних колод, харчувалися низькосортним зерном, їли і пили з грубого глиняного посуду, одяг не міняли, поки він повністю не зноситься. Всього цього було цілком досить, щоб люди відчували себе щасливими: адже вони були ситі, весна була привітною і сонячним було літо.

У Золотому Столітті не було ні багатих, ні бідних - всі були рівні один до одного, і не було місця заздрості. Колись в древні часи загінного полювання, люди засвоїли традиції колективізму, рівності і братства - ці традиції продовжувалися і в Золотому Столітті. Колективне полювання змінила колективна робота в полі, яке так і називалося: Спільне Поле, по-китайськи, "гунь-тянь". Як і раніше, їжа споживалася спільно або ділилася на приблизно рівні частки. "У них заведено обробляти поля всією ріднею, - писав римський географ про індійців, - а після збору врожаю кожний отримує достатню кількість продуктів харчування на рік." Згодом села розросталися, і починала відчуватися нестача землі - тоді здійснювалися "виселки": збирали молодь і переселяли її на вільні землі мисливських племен. Кожне нове покоління знімалося з батьківських вогнищ і йшло далі, до нових земель. Йшло зі стадами худоби, в'ючними тваринами і воїнами на чолі колони. Це було Велике Розселення Землеробів, Великий Вихід Нового Людства. Мисливців-"індіанців" знищували, або проганяли, або приймали до себе - все одно; вони майже не існували для нового людства. Вони могли жити в своїх горах і джунглях доти, доки гори і джунглі не знадобляться Новій Людині.

Вони могли перейняти землеробські навички, стати Новими Людьми і взяти участь в Великому Виході, в народженні нових народів і цивілізацій.

До шостого тисячоліття до нашої ери землероби досягли долин Дунаю, Інду і Гангу, їм відкрилися величезні простори Індії та Європи. На морському узбережжі із землеробством познайомилися племена рибалок; разом з рибальськими човнами дорогоцінні зерна стали подорожувати вздовж морських берегів, залучаючи до великого відкриття все нові й нові народи. Найдревнішими мореплавцями Заходу були фінікійці, які залишили свої сліди на всьому узбережжі Європи - аж до далекої Британії; вони поклонялися сонцю і вчили місцеве населення будувати святилища з величезних каменів - мегалітів.

Господарями східних морів були предки сучасних індонезійців, аустронезійці - загадковий народ, який невідомо звідки прийшов, але також зводив мегаліти. Цей народ розселився по азіатському узбережжю аж до Китаю та Японії. Китайська легенда свідчить, що першими на берег зійшли Фу-сі і Нюй-ва, діти бога землеробства Шень-нуна; це були люди моря з людськими головами і тілами морських змій-драконів. Аустронезійці поклонялися змію-дракону і прикрашали головами дракона своє велике каное. У всіх землеробських народів Сходу змій-дракон вважалася символом дощу й урожаю: змії виповзали на поле перед дощем, і, щоб викликати дощ, люди приносили їм жертви.

СОНЦЕ ЗОЛОТОГО СТОЛІТТЯ

Щедре сонце Золотого Століття сяяло над полями, що колосилися, і над селами, розкиданими по рівнинах і нагір'ях. Восени колосся наливалося зерном, і весь рід виходив на жнива: женці ставали в один ряд і, виспівуючи хвалу Великій Матері, зрізали колосся дерев'яними серпами з кремнієвими вкладишами. Потім переносили зерно у спільну комору родового храму, мололи кам'яними товкачами зерно, пекли з муки коржі, варили пиво