У III тисячолітті на Близький Схід прийшов голод - і історія Сходу стала історією соціалістичних монархій. Цар-бог стояв на вершині зіккурату поруч зі жрицею, що виконувала роль богині любові, а внизу тріумфував натовп напівголодних бідняків, які підбадьорювалися жрецями. Бідняки вірили, що цар дасть їм справедливість і хліб - і цар бажав добра своєму народу, але бідняків було дуже багато, а з гір напирали орди варварів...

ІМПЕРІЯ І ВАРВАРИ

На південь від долини Дворіччя тягнувся випалений сонцем Аравійський степ, а на північ - гори Ірану. У степу і в горах не можливо було сіяти хліб, тому там завжди панував голод, і пастухи, які жили там зберігали суворі звичаї древніх мисливців. Вони були такі ж витривалі, агресивні і такі ж звичні до війни, як мисливці Кам'яного Століття. Гнані голодом племена пастухів часто вторгалися в Дворіччя; іноді захоплювали яке-небудь місто, іноді селилися на вільних землях. Племена Аравії були семітами, предками євреїв і арабів; на Іранському нагір'ї жили кутії, жорстоке і войовниче плем'я, що "не знало божественних законів".

У той час як жителі гір і степів з покоління в покоління проходили жорстокий відбір на витривалість, звикали їсти сире м'ясо і пити кров повергнутих ворогів, землероби з часів Золотого Століття втратили войовничість і майже розучилися вбивати. У боротьбі за справедливість великі царі знищили всіх "сильних чоловіків", і в країні залишилися лише покірні селяни, які отримували пайки з рук писарів. На початку XXII століття до н.е. Імперія не витримала удару північних варварів; кутії оволоділи Дворіччям, зруйнували багато міст і спалили села. Майже століття країна залишалася під владою варварів; повинен був пройти час, поки народяться нові покоління, які піднімуться на боротьбу. До кінця XXII століття села знов стали багатолюдними, а міста піднялися з руїн; Ущільнення і голод, що знов почалися, підняли народ на повстання проти кутіїв.

Повстання відродило Імперію, до влади знов прийшли царі, які охороняли справедливість. Щоб дати хліб народу, цар Ур-Намму (2112-2094 до н.е.) закликав десятки тисяч селян на відновлення іригаційних каналів; були відновлені храми, і писарі знов сиділи на токах, приймаючи зерно у робочих загонів. У цей час мало хто мав своє поле: більшість трудівників орали землю у складі загонів. Символом нової Імперії став колосальний зіккурат в місті Уре, побудований царем Шульгі; так само, як царі колишніх часів, Шульгі стояв на вершині зіккурату в дворогій короні бога, а біля підніжжя знов тріумфував натовп. Історія повторювалася в своїй величі і трагізмі: в 2022 році до н.е. на Імперію знов обрушилося варварське нашестя.

Новими страшними ворогами стали семіти-амореї, що прийшли з аравійських степів. Цар Шу-Суен, мобілізувавши "робочі загони", побудував упоперек рівнини величезну "Стіну, що віддаляє амореїв" - але варварам вдалося прорватися. Благословенна країна перетворилася на пожарища. "Людьми, а не черепками покрита околиця; стіни зяють, ворота і дороги завалені тілами", - оповідає "Плач про загибель Уру". Значна частина шумерів була винищена варварами, і народ, який створив першу цивілізацію нашої планети, назавжди зник зі сторінок історії. Небагато вцілілих поступово перейняли мову завойовників-семітів; вони жили в розвалених містах і платили варварам важку данину.

Потроху країна знов наповнилася людьми, через двісті років села знову стали численними, а міста - багатолюдними. Варварські вожді до того часу познайомилися з переказами Імперії і стали наслідувати її царів. У 1764 році до н.е. один з них, цар Вавилону Хаммурапі, об'єднав Дворіччя і оголосив про відродження Імперії. Знов були відновлені канали і храми, і знов народ молився царям, які стояли на вершині зіккурату.

Однак час приніс зміни - "робочі загони", що обробляли землі храмів, зникли; ці землі тепер здавалися в оренду. Колективна праця в землеробстві була визнана непродуктивною - люди пересвідчилися, що, "якщо трудитися спільно, то знайдуться такі, хто буде працювати не на повну силу". З іншого боку, Хаммурапі абсолютно заборонив лихварство, приватну торгівлю і продаж землі в приватному секторі. Імперія зберігала соціалістичний характер, і над царським палацом в Вавилоні, як і раніше, горів факел Справедливості.

Шість сторіч, минулих з часів Саргону Великого були наповнені боротьбою Імперії з варварськими племенами, що її оточували. Шумери називали свою країну просто Країною - неначе в світі не було інших цивілізованих держав, були тільки варвари і Країна. Проте, вони добре знали про існування міст на північному заході: в Сирії, в Малій Азії і на узбережжі "Верхнього Моря". Це були такі ж храмові міста, як в Шумері, ними управляли вожді-жреці, а місцеві писарі користувалися шумерськими ієрогліфами. Але була ще Інша Країна, про яку шумери не знали аж до часів Хаммурапі. Далеко на південному заході, там, де заходить сонце, посеред пустелі текла велика річка, і на її берегах підносилися білосніжні міста, храми і піраміди.

КРАЇНА ПІРАМІД

Інша Країна була дуже схожа на Країну Шумерів. Велика річка неквапливо несла свої води до моря; на берегах річки стояли храми, і храмові робітники у льняних