Значно краще дані питання підняли на сторінках своїх навчальних посібників та фундаментальних учбових видань В.І.Кузіщин [16], С.І.Ковальов [44] та М.Машкін [25].

Практичне значення дана бакалаврська робота може знайти в ході лекційних, семінарських занять у ВУЗах під час засідання різного роду конференцій, диспутів тощо.

Структура бакалаврської роботи складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

Розділ І

Великі етнічні зміни пройшли в історії Європи в V ст. до н.е. Кельти стали відомі греко-римському світові, вони пройшли майже через всі землі тодішньої Європи. Культура кельтів простягалась в області північно-східної Франції, на Британських островах, в Північній Італії, Іспанії, Західній Австрії, Чехословаччині, частині Угорщини, Румунії, Болгарії. Окремі племена кельтів поселились в ІІІ ст. до н.е. в Малій Азії, в районі сучасної Анкари, де вони сприяли виникненню Галатії. І хоча кельти не здійснили в завойованих землях єдиної політичної організації, а розділились на багато племен, в релігійних виставах кельтів, в їх матеріальній культурі знайшла місце єдність, яка свідчила про кельтський вплив на тодішні племен а і народи. Окремі області Європи були сильно кельтизовані. В інших переважали кельтсько-іллірійські племена, в незначних областях племена залишились жити при кельтах на своїх давніх землях. Кельтська культура поширилась на тих землях, які були зайняті народами в період раннього залізного віку і в багатьох своїх компонентах вона являється продовженням епохи гальштату [19, c.504].

Етнокультурні процеси розвитку Центрально-Східної Європи характеризувалися складним переходом від доби гальштату до латенського періоду, пов’язаного з поширенням кельтських впливів. Початок руху носіїв кельтських культур на схід від теренів Східної Франції, Південної Німеччини та частини Швейцарії засвідчено за часів середини й особливо другої половини IV ст. до н.е. [13, c.26].

Кельти заселяли землі на Дунаї, Трансільванію, долину річки Серета, північно-західні райони Балканського півострова. На Дунаї вони з’явились біля 400р. до н.е., коли виселились із рейнських областей. За свідченнями давніх авторів кельти були плем’ям суворим і військовим, яке “першим після Геракла перейшло недоступні і непрохідні хребти Альп”. Рух кельтів на Дунай зайняв період в декілька століть. Процес заснування міст на Дунаї відбиває рух кельтів, які рухались течією самої ріки. Це, наприклад, Бойодурум (суч. Пассау), Виндобона (суч. Вена), Аррабона (суч. Дьор), Лавриак (суч. Ларос), Євіакум (суч. Шльоген), Тутацо (близько Міхельдорфа), Атобрига (між Зальцбургом і Вельсом), Бабромогус (суч. Виндиш-Гарстен), Повіудунум (суч. Дрново), Сингідунум і ін. В південно-східному напрямку вони досягли долин великих рік – Залоцаха, Драви, Мура, Сави, Морави, Нішави, Маріци [24, c.26].

Вторгнення кельтів на територію Австрії в місцевість Гальштат завдало гальштатській культурі сильного удару. Загони кельтів проникли ще перед 400р. до н.е. з Галлії до Іспанії і через море до Британських островів, інші удари були спрямовані на південь та на південних схід. Верхня Італія була кельтизована [11, c.21]. У 387р. римляни зазнали поразки біля Галлії.

Перший великий напад кельтів припадав на 360р до н.е. на іллірійське плем’я ардіїв, які мешкали в Західній Боснії і Герцеговині. Північно-західні області Угорщини і області навколо озера Балатон були заселені кельтами в 380-350рр. до н.е. Тут виникають найбільші і найвідоміші кельтські могильники – Шапрон, Ерд, Кошд, Соб, Салачка в долині р.Капан. Кельтські пам’ятки концентруються в районі Дюрнберга і Зальцбурга в східній Баварії і Нижній Австрії. Словенія і Каринтія були завойовані в ІІ ст. до н.е. теврисками. Вони осіли в долинах рік Драви і Сави. Пізніше теврисків називають римські історики, згадуючи їх в областях на схід від Альп. Проникнення кельтів на територію сучасної Угорщини спричинило знищення попереднього населення – іллірійців-паннонців, але відзначалось порівняно мирним співіснуванням кельтів із скіфським поселенням в районі Альферда [13, c.26].

На початку ІІІ ст. до н.е. є свідчення про вторгнення кельтських племен на Балкани. В 279р. до н.е. кельти під проводом Бренна пройшли через землі Іллірії, Фракії, Македонії, Греції і дійшли до Дельф – де вони потерпіли поразку від греків. Одна частина кельтів на чолі з вождем Батанатом поселилася тоді біля Сави і Дунаю, а також зайняла області в районі річки Морави. Це плем’я одержало назву скордисків. Якщо в ІІІ ст. до н.е. культура скіфів-сигиннів це існувала в Східній Австрії то біля 250р. до н.е. вона носить уже кельтський характер [51, c. 18].

Скордиски встановили своє правління в дунайських землях. Вони вели довгі війни з іллірійськими і фракійськими племенами – автаріатів, трібаллів і мезів. Гегемонія скордисків в дунайських землях держалась довго. Давні зв’язки скордисків з Македонією, до царів якої вони поступали на службу в якості робочих, свідчили про розклад у них суспільно-родового устрою. В кінці ІІІ ст. до н.е. скордиски почали чеканити свою золоту монету. Ця монета була в ході у всіх племен на Саві до римського завоювання. В зв’язку з завоюванням Македонії Римом в 148р. до н.е. і поверненням її в римську провінцію почалась довга полоса війн із скордисками, поки вони повністю не виграли в 15р до н.е. [1, c.45].

Спроби кельтів осісти в областях Північної Італії зустріли великий опір Риму. Кельти здобули перемогу, а на землях венетів на північному сході Італії була заснована в 181р. до н.е. римська колонія Аквілея, яка стала головним торговим центром в Середземномор’ї, а також центром політичного і військового впливу в кельтськім і іллірійськім світі. Відомо, що в середині