У центроєвропейські райони кельтські племена проникають на початку ІІ ст. до н.е. Тут кельтські пам’ятки концентруються в районах Дюрнберга у Східній Баварії та Зальцбурга у Нижній Австрії. Це був міграційних рух кельтського племені боїв, яке перейшло Альпи і повернулося на рідні території після походу в Італію. З півночі для кельтів загрозою став рух германських племен. У 114р. до н.е. бої зазнали нападу германського племені кімврів. Боям вдалося втриматись лише в окремих районах сучасної Чехії. Біля сучасного міста Брно знаходилося їхнє головне поселення (Страдоніце). На цій території кельтські поселення існували до середини І ст. до н.е., коли на зміну кельтам прийшли германські племена маракананів. (Як вище було зазначено, у)Наслідки змін відбилися у пам’ятках латенської культури на теренах від Богемії до Моравії. Традиційні оппідуми (dunum) – поселення кельтів із системою фортифікаційних укріплень і налагодженим ремісничим профілем – є важливим джерелом до вивчення соціально-економічної історії цього етносу. Кельти досягли високого рівня розвитку сільськогосподарського виробництва, ремесла й торгівлі, мали розвинуту соціальну структуру з прошарками жрецтва (друїди), військової аристократії і простих общинників. Однак вони не прийшли на утворення державних структур [41, c.40]. Племінна організація відбивала складні відносини між учасниками кельтських племінних союзів, які утворювались тільки під час міграції і втрачали свої функції при переході до осілого способу життя. Високий рівень матеріальної і духовної культури кельтів ускладнював їхні взаємини з місцевими племенами Центральної та Східної Європи. Ці взаємини відомі науці під назвою “кельтизації”. У зоні цих контактів навіть античні автори не могли розрізнити іллірійські племена від фракійських та кельтських [53, c.65]. Мали місце як взаємозбагачення культур цих народів, так і складання поліетнічних союзів, які переслідували практичні господарські цілі. Наприклад, кельти займались виготовленням ремісничих виробів, карбували монету, а місцеве населення, сприйнявши кельтські традиції – землеробством та скотарством. У поліетнічних союзах кельти легко входили у соціально-економічну структуру завдяки перевагам у металургійних, гончарних та інших технологіях [15, c.27].

В І ст. до н.е. в альпійських землях виникло царство Норік (на території Швейцарії). Іллірійське плем’я норіків об’єднало під своєю владою декілька кельтських, іллірійських племен і племена венетів. Царство Норік досягло великого господарського успіху. Норік чеканив свою золоту монету. Використовувалось венетське і іллірійське алфавітне письмо. Економічні зв’язки Риму з Норіком набули постійного характеру ще до того, як Норік став римською провінцією. Тут біля 100р. до н.е. виникло римське поселення на Магдоленінберзі (сучасний Цольфельд), де і знайшли місце римські торговці, які поклали початок встановленню римського володіння в районах на північ від Альп [19, c.505].

Є свідчення, що з початку IV ст. до н.е. кельти жили в Сілезії, куди прибули в результаті розселення в Центральній (а також у Північній, Західній і Південно-Східній) Європі, а в першій половині наступного століття з’явилися в районах верхньої Вісли і Кракова, на південному сході Польщі [12, c.11]. Кельти принесли з собою високу матеріальну культуру, яку іменують латенською (названа так за місцевістю Ла Тен у Швейцарії, біля якого вперше виявлено кельтське городище залізної доби): гончарне коло, різновидні серпи, коротку косу, способи обробки металів і дерева, виробництво дерев’яного посуду [20, c.24]. Кельти перші в Центральній Європі карбували срібну і золоту монету, наслідуючи грецькі (македонські) і, рідше, римські монети, використовували свої та грецько-римські монети як засіб торгового обміну. з огляду на їх нечисленність у Польщі (тут вони жили анклавами) кельти були асимільовані місцевим населенням. Цей процес завершився в І ст. до н.е. [12, c.11].

На початку ІІІ ст. до н.е. кельти з’явилися на території сучасної Румунії, у Трансільванії та Олтенії (басейні р.Олт). Вони проникли з Заходу по течії р.Муреш і Сомеш на Схід, очевидно там і зустріли опір скіфів. Є свідчення про перебування кельтського населення у Закарпатті та Буковині. З проникненням кельтських племен у район Подунов’я спостерігається піднесення матеріальної культури та ремесла. З ІІІ ст. до н.е. під кельтським впливом розпочалося карбування монети. Сьогодні відомі золоті монети еравісків, боїв, теврисків. З проникненням кельтів в карпатський регіон пов’язана поява тут гончарного кола. Пам’ятки, які належали періоду перебування кельтів в Румунії, були поширені в північно-західній Трансільванії, біля верхньої течії рік Муреш і Сомеш (Айюд, Апохіда, Сіліваси, Медіаш, Торкла), а також в далині рік Жиу і Олт. Найбільше був відомий кельтський могильник в Апохіді (поблизу сучасного міста Напока-Клуж), датується 200р. до н.е.; тут були поширені кераміка, зброя, прикраси.

Деяка частина кельтів, можливо племена бритолагів, осіла в ІІІ ст. до н.е. в Нижнім Дунаї. Тут ще з давнини існували міста з кельтськими назвами: Новиодунум, Аліобріх, Карродунум, Аррубій.

На південному сході Балкан, на території Болгарії кельтами опанували фракійські племена. Одна група кельтів відділилась в ІІІ ст. до н.е. від кельтського вождя Бренна і заснувалал свою державу зі столицею в Тилі в 279р. до н.е. В 218р. до н.е. Тила припинила своє існування. Її населення поступово змішалось з фракійськими