Імперіалізм Росії штовхав її на війни, які коштували колосальних жертв людьми, не кажучи про матеріальні витрати. Цей імперіалізм в зовнішній політиці ґрунтувався на ідеї “Москва – ІІІ Рим”. Ця концепція мала 2 основні спрямування – крім І і ІІ Римів. І Рим – це Західна Європа, ІІ Рим – це Османська імперія. Саме в цих двох напрямках здійснювалася зовнішня політика Росії, хоч і не слід відкидати просування Росії в Середню Азію, на Близький Схід тощо.

Втілення імперської ідеї в зовнішній політиці залежало від людей, що правили в країні. Але мінялась лише форма, а суть залишалась тією самою. Олександр І правда вів дещо більш ліберальну політику по відношенню до окремих національностей. Так він , в 1815р. подарував Царству Польському Конституцію.

Провівши вдалу війну з Наполеоном , цей російський імператор, став відігравати велику роль в європейських справах. Саме, з його ініціативи було створено Священний союз, що мав на його думку об’єднати всі християнські народи і вирішувати найбільш актуальні європейські справи. Насправді вся діяльність Союзу спрямовувалась проти революції, що в цей час сколихнули Європу.

В східній політиці Олександр І хотів домогтися влади над протоками Босфор і Дарданелли. З цією метою він провів відповідні переговори з Наполеоном в 1807р. але згоди не досягнув. Проте в результаті російсько-турецької і російсько-іранської війн він значно зміцнив становище власної держави на Близькому Сході. За правління Олександра І почалося активне просування росіян на Кавказ.

Микола І незважаючи на відмінність його підходів від підходів Олександра І, був продовжувачем його політики. В Європі він виступав в ролі душителя революції. Своїм втручанням в європейські справи він хотів показати всьому Старому Світові свою силу. Микола І ліквідував Конституцію Царства Польського, придушив Угорське повстання і намагався створити, як і Олександр І загальноєвропейське об’єднання монархів, котрі б виступили проти революції. Та через протиріччя Росії з Європою через “східне питання” їм не вдалося цього досягти.

Микола І як Олександр І вдало провів російсько-турецьку і російсько-іранську війни. Їх результатом стало зміцнення імперіалістичних прагнень Російської імперії. Він продовжив підкорення Кавказу. А в відношенню Порти, Микола І, як і його попередник виступав за її поділ. Тільки він запропонував поділити Туреччину не Франції, а Англії. Але одержав відмову. Тоді Микола І повів боротьбу з Османською імперією власними силами. Це в кінці кінців призвело до Кримської війни і поразки Росії. Микола І, як вважають багато істориків, не витримав ганьби поразки і покінчив життя самогубством.

Список використаної літератури.

1.Бодюл И.И. Присоединение Бессарабии к России и исторические судьбы молдавского народа // Вопросы истории (В.И.) – 1972- 8 –с.3-16.

2.Борисенок Ю.А. Белорусско-руское пограничье в условиях Российской империи (вторая половина XVIII – первая половина ХІХ в.) // В.И. – 2003 –«3 –с.116-122.

3.Василенко-Полонска М. Теорія ІІІ Риму в Росії протягом XVIII та ХІХ ст.. – Мюнхен, 1951р. – 48с.

4.Дегоев В.В. Александр І и проблема европейского согласия после Веского конгресса // В.И. – 2002 -№2 –с.119-132.

5.Достяк И.С. Россия и Балканский вопрос – М. Наука, 1972- 368с.

6.Ибрагимбейн Х.М. Кавказ в Крымской войне 1853- 56 гг. международные отношения –М. Наука, 1971 – 404с.

7.Истрия СССР; с древнейших времен до наших дней; в 12-ти томах / за ред. Рыбакова - м.Наука, 1967г. Т.4 – 742с.

8.История СССР; с древнейших времен до 1861г. / под ред. П.П. Епифанова и В.В. Мавродина – М. Прсвещение, 1983г. -576с.

9.Капустина Т.А. Николай І // В.И. – 1993г. №11-12 – с.27-49.

10.Кимягина М.С. Внешняя политика России первой половины ХІХ века – М. Высшая школа, 1963. – 288с.

11.Кимягина М.С. Внутренняя политика царизма первуй половины ХІХ века // В.И. -1968 -№9 –с.161-169.

12.Орлик О.В. “европейская идея” Александра І 88 новая и новейшая история – 1977 -№4 – с.46-48.

13.Орлов А.С., Георгиев М.Г., Сивохина Т.А. История России – М. Проспект, 2001 – 520с.

14.Половеска –Василенко Н. Історія України в 2-х томах – К. Либідь, 1992р. – 606с.

15.Пресняков А.Е. Российские самодержавцы – М. Книга, 1990 – 447с.

16.Рахматулин М.А. Воины России в Крымской компании // В.И. – 1972г. – с.94-118.

17.Сарбей В.Г.Національне відродження України крізь війни. – К. Альтернатива, 1999р. – т.9 – 336с.

18.Соловьев П.К.Ведомственная цензура в России при Николае І // В.И. -2004- №7 – с.139-145.

19.Станиславская А.М. Розсип и Греция в конце XVIII начале XIX века – М.; Наука, 1976г. – 376с.

20.Субтельный О. України Істрія – К. Либідь, 1992р. – 510с.

21.Тихонов А.К. Власти и католическое население России в XVIII и XIX веках // В.И. -2004г. №3-с.140-146.

22.Усачев И. Дипломатия Российской империи// международная жизнь, - 1993г. №9 –сю143 – 151.

23.Фадеев А.В. Россия и Восточный кризис 20-годов XIX века – М. АН СССР, 1958 – с.396.

24.Федоров В.А. Александр І // В.И. -1990- № 1 с. 50-72.

25.Христоматія з історії СРСР (1682-1856рр) // під ред.. С.С. Дмитрієва і М.В. Нечніна – К. Рад. Школа, 1951 –т2-916с.

26.Христоматия по истории СССР: с древнейших времен до