Олімп дуже нагадує губернську, а то й столичну канцелярію-департамент із типовими для неї чиношануванням та взаємним недовір'ям, підлабузництвом і здирством, інтригами й круговою порукою,- кумівством і хабарництвом, а понад усе — зловживан-ням своїм становищем і повною байдужістю до інтересів та по-треб трудящих. На чолі Олімпу — бог Зевс. Грубіян за натурою й самодур за вихованням, він понад усе полюбляє горілку. Це сміх злий, нищівний, він є виявом сили народу, який сміявся не лише з інших, а й з себе. Та в багатьох картинах Котляревський відхо-дить від бурлеску, найчастіше там, де йдеться про високопатріо-тичні або ліричні мотиви. Майже немає елементів бурлеску в ха-рактеристиці Евріала, а також Енея і троянців у IV—VI частинах, в опису втечі Низа та Евріала з рутульського стану, у згадках про гетьманщину тощо. І там, де поет оспівує найсвятіші для народу почуття любові до рідного краю, бурлеск зникає, розповідь стає поважною — то урочистою, то зворушливою.
В «Енеїді» з позицій «мужичої колючої правди» засуджено жорстокість панів, паразитизм і моральне звиродніння, хабарни-цтво та лицемірство чиновників. Затхлості життя в Російській імперії Котляревський протиставив волелюбних і незалежних, веселих і буйних троянців-запорожців. Поет оспівав їхні високі моральні якості: полум'яну любов до рідної землі й готовність іти заради неї на самопожертву, працьовитість і розум, чесність та благородство. Такий народу майбутньому сам вирішуватиме свою долю. Самим фактом своєї появи «Енеїда» розв'язала суперечки: самобутній український народ чи ні? Безперечно, самобутній. Така ідея поеми.
З усього досі сказаного про «Енеїду» випливає, шо, долаючи рамки запозиченого сюжету, переборюючи традиції травестійно-го, бурлескного жанру та штучної книжної мови, її «високий» стиль, Котляревський силою таланту й знанням життя народу та фольклору створив оригінальний реалістичний твір, уперше на-писаний живою українською мовою — і в цьому найбільше, епо-хальне, неперехідне значення поеми— праматері нової україн-ської літератури.
Друге життя поемі дали опери «Енеїда» (музика М. Лисенка, лібрето М. Садовського), «Еней на мандрівці» (музика і лібрето Я. Лопатинського), оперета Г. Ашкаренка (лібрето М. Кропивницького) та інші музичні твори. Були зроблені й спроби екрані-зувати «Енеїду» методом мультиплікації.
Ще одним досягненням Котляревського стала його п'єса «На-талка Полтавка». Причина її написання була дуже проста: став-ши директором полтавського театру, І. Котляревський був невдо-волений репертуаром. Тому, на відміну від «високої» класицистичної трагедії, яка за допомогою абстрактно-логічного узагальнення показувала подвиги й страждання великих людей, та комедії, де об'єктом смішного виступав народ, у п'єсах Котля-ревського представники простого народу виходять на сцену як герої, гідні поваги й наслідування. На появу «Наталки Полтавки» і «Москаля-чарівника» безперечний вплив мали російська дра-матургія XVIII ст. (Фонвізін, Капніст, Княжнін, Плавильщиков та ін.) і театральне життя. Великою мірою п'єси Котляревського були пов'язані і з традиціями українського народного театру (вер-тепу), з інтермедіями XVIII ст., з російською комічною оперою XVIII ст. та фольклорно-пісенною стихією так широко представ-леною у цих творах.
У своїх п'єсах письменник близько підходить до думки про те, що офіційна мораль тогочасного суспільства суперечить гуманіс-тичним принципам. Це, зокрема, яскраво відбилося у помислах і вчинках Тетерваковського, Макогоненка та інших персонажів. Боріння вродженої доброти, бажання щастя своїм
