Посадив виноградники,

І водоймища ,і сади

І зібрав я великі скарби-

Золото та срібло,

Які ніхто не мав до мене;

І задумав я пізнати мудрість та дурість

І пізнав я все:

Аж ось це все марнота

Та ловлення вітру…

День смерті кращий

Дня народження;

І немає нічого нового під сонцем…

Наші предки – язичники вважали коло священним, використовували його для окультивних ворожінь ,вірячи, що через святе коло не можуть пройти «нечисті духи».На Гуцульщині, звідки родом поет, навіть тепер існує звичай на Різдво, весілля, Великдень, робити фігури у вигляді кола.

Це може бути вінок із барвінку, викладені у цій формі фрукти,

сонячне коло, як символ родючості та життєдайного тепла. На весіллях два з”єднаних кільця символізують дві поєднані долі ,які не можуть бути порізню. Вінок- фігура правильного кола – ототожнення долі, успіху, благополуччя. Фрукти, предмети домашнього вжитку, їжа (зокрема сир – бринза) – символи достатку , стабільності, добробуту.

Казковість, використання основних казкових персонажів, що ,до речі, була особливо притаманна поетам – вісімдесятникам, теж відображена Малковичем у наступних його творах «Коза-дереза» та «Пісенька про черешню».

У «Пісеньці про черешню» трансформується відомий казковий мотив про Івасика – Телесика. Ліричний сюжет вірша загострено

драматичний: «білесеньку сорочечку» Івасика просвердлює кісточка від черешеньки.

Ой та кісточка просвердлить

Сорочечку тонку,

Ввійде вона у серденько,

Як у черешеньку.

«Зрублена і спалена давно» черешня в Івана Малковича – символ утрачених етнічних коренів, національної свідомості. В українській літературі черешня – символ України, батьківства, родини, вічності культури. Вона оспівана в піснях, віршах, і для поета черешня – «частина серця батькового».

Слід від кісточки на сорочці у творі – це ті незримі сліди, нитки, які єднають особистість з етнічним корінням.

Простий та вичерпаний на перший погляд сюжет набуває глибинного змісту. Хоча, цей мотив можна трактувати по іншому: рана в душі ліричного героя – слід від пережитого.

Поезія митця відкриває невичерпний потенціал тлумачень для кожного читача, але разом з тим не втрачає своєї вагомості, значущасті в будь – якому тлумаченні. Егоцентрична лірика руйнує до цього стереотипи про наявність однієї правильної ідеї у творі.

І язичницькі, і релігійні – християнські вчення не допускають, називаючи це «гріхом, що знайде тебе», можливість забути людиною своє коріння, родину, батьківщину. Таке свого роду «дезертирство» у язичницьких общинах жорстоко каралось на смерть . Старозавітнє Святе Письмо навчає про принцип «око за око» - покарати людину за зроблене тим же способом. Такі люди або карались на смерть, або проходили довгий прцес очищення, (їх вважали «нечистими») з подальшим позбавленням всіх прав та майна. (Книга пророка Йони 2:14,18; Послання до євреїв, Послання Павла до ефесян).

Вірш «Коза – дереза» носить в собі значною мірою політичний характер. На перший погляд смішна казкова назва не викликає серйозності піднятого питання. Але несподівані перевтілені образи ( північна Коза – дереза не що інше як політична програма Росії до України), переосмислено постає перед читачем всією важливістю піднятого поетом питання. Фінал набуває патріотичного звучання – поет закликає до пробудження національної гідності. Такий сміливо перевтілений образ із казки просто вражає різким поворотом ліричної гармонійності та багатогранності ідей.

Традиційний у демонології образ чорта творчо перероблений на новий, не бачений досі, лад у поезії «Вечір з прабобцею». У цьому вбачається своєрідність унікальних гуцульських ввірувань, де чорт ( нечистий дух , щезник, демон, арідник (язичницький бог темноти та підземелля; у грецькій – Арей, Арій; скіфській- Арарат, він же бог війни), нетрадиційно виступає естафетою заможного життя, носієм творчого начала, знань, сили, влади.

За змістом твору, старенька бабуся не може померти «поки не передам комусь із рук в руки… маленького чорта , що посилився в комірчині». В цьому творі автор змальовує перед нами український народ з іншої сторони релігії - з містичної і таємничої обрядової фольклористики ,якою перенасичений саме карпатський край .Духовно – інтелектуальний досвід, знання, накопичені віками, талант, поколінню за твором передається «з рук в руки …чортом.»

Вартим уваги є те, що автор використав протилежний поширеному уявленню образ чорта. Адже загальною думкою є те, що чорт – це зла істота, яка тільки шкодить людям і появилася із джерела зла. Насправді його походження – «з небес упав ти ,о сину зірниці; бо піднісся ти аж до престола Його святого, і захотів зійти на нього.»

У книзі Святого Письма, а саме у пророцтві Ісаї, розказується про народження Люципера (з єврейської «люціп» - це все небесне склепіння, включаючи всі небесні світила);який будучи ангелом високого рангу, був призначений «князем війська небес – світил»,але загордився і збунтувався проти Бога ,через що був скинутим на землю. Ще підкреслюється про його надзвичайну красу та мудрість – «яка засліпила тебе самого».

Отже, всупереч поширеному уявленню, автор показав відомий лірично – міфологічний образ чорта з надзвичайно цікавої та нової сторони, яка є далекою від сучасної людини, і цим підтримав зникаючий із сьогодення первісно – буттєвий етнографічний світ.

У своїй поезії «Загублений рай» Малкович торкається магістральної проблематики .

Живеш у місті. На двадцятий поверх

Коріння не дотягується-

Значить,

Землі не чуєш,

І небес діброви

Далеко теж…

Душа в жалів кріпачить.

Рай-місце щастя, відпочинку. Там «немає місця горю, і кожна сльоза буде витерта, біль відійде»,як сказано в Біблії. Те, що рай втрачений, означає протилежне - поет страждає через відчуженість від природи, від рідних коренів, і