У центрі мовнохудожнього простору філософських віршів поета постає ліричний герой-носій альтруїзму в чужому для нього світі («ніби ми-невеличкі трагічні ,незграбні сонця»).Цікаво що «діти сонця»-(сучасне звертання в українській літературній мові- «пан» та «пані») -це запозичене звертання із трипільської культури ,що, безумовно, вважається однією із найвисокорозвиненіших давніх культур.

Як і в будь-якій баладі, у «Із янголом на плечі»є елементи казки, легенди, частково байки та героїки. Героїчним тут постає приречене на кінцевість людське життя, але осяяне високою моральною метою- «Господньою свічою». Трагізм, тонкі ноти драматизму, ледь відчутні у вірші ,додають ще більшої доречності, доцільності піднятої автором теми.

Блище до закінчення вірша напруження наростає. Цьому сприяє звукопис ,повторення звукосполучень «ви» та «ві»,що асоціюється із завиванням вітру (вітер, як відомо, теж літературний символ руйнування).

Аналізуючи даний твір, можна сміливо зазначити ,що головною темою твору є служіння прекрасному ,прагнення до високого ,світлого покликання ,наповнення життя потрібною суспільно-корисною діяльністю, незважаючи на всі життєві випробування ,негаразди та перешкоди.

Проблему реалізації мистецького хисту поет розгортає у творі «Музика, що пішла».

Сама назва вірша підкреслює значимість та тонкість вибраної теми. Музика, як одна із провідних видів мистецтва, закладена у самій назві вірша ,відразу підготовлює увагу читача до «чогось

незбагненно –прекрасного»

На початку твору автор використовує стилістичне умовчання, тобто головну тему твору не названо відкрито, а замінено узагальненим займенником «вона».Таким чином створено експресію загадковості, що є передумовою розширеної таємничої кульмінації:

Коли вона плелася в коси-

Чом, скрипко, відвернулась пріч?

Як музику пустила босу

В таку непевну, звабну ніч?

Метафоричний епітет боса- образ музики, яка настільки прекрасна, що не потребує додаткових прекрас, вона-Муза і предмет натхнення митця.Музика- «святеє святих мистецтва»; «стихія, рушійна сила творчості».Автор, сам будучи музикантом, як ніхто, усвідомлює значущість цього виду мистецтва.

Іван Малкович художньо змальовує український фольклор у творі «Я загубив свій ключ».Мотив «загублених ключів щастя» дуже часто та активно використовується поетами - романтиками. У підтексті вірша мова йде про важливість усвідомлення ліричним героєм свого покликання та сенсу буття.

Автор використав у даному вірші ще одне провідне та досить популярне творче джерело – Біблійну притчу «про блудного сина».Шлях до просвітлення, пізнання істини, самовдосконалення - важкий і тернистий ,сповнений страждань та помилок .У поета з гуцульського краю образ загублених ключів асоціюється із архетипним образом «голочки соснової»:

Я голочку соснову

Назвав своїм ключем

Переосмислення притчі із гуцульськими ознаками додає гармонійності цьому унікально - точному поєднанні. «Голочка соснова» несподівано стає символом істини. Віднайти втрачені ключі – знайти себе у цьому житті, своє корисне призначення, вернутись до батьківських коренів, рідної землі, що «пахне сосною».

Я всі ці довгі дні ключа свого шукаю -

Я загубив свій ключ? я мав його чи ні?

Який він? і чому так пахне він мені?

Як голочку сосни у пальцях розтираю…

Філософська тема вірша є надзвичайно актуальною у сьогоденні .Торчо осмислене питання вибору, який в подальшому значною мірою вплине на життя і долю людини , конфліктність людської душі ,- ось невеликий перелік проблем, над якими поет зумів змусити задуматись читача.

«Щоб дійти до мети, треба іти!» - головна тема вірша і, безпосередньо, життєве кредо митця.

Людина, на думку Івана Малковича, завжди має прагнути до абсолютних цінностей. Така думка звучить у наступному його творі «Крихітна свічечка букви «ї» ;або інша його назва – «Напучування сільського вчителя».

Вірш побудований у формі внутрішнього монологу, мета якого-вдосконалення самореалізації. У збірці «Із янголом на плечі» цю поезію вміщено під назвою «Напучування».І монологом, і самою назвою, твір нагадує знову ж таки Біблію: книгу «Приповість царя Соломона».Малкович ніжно, ласкаво, звертається до свого читача :

Хай це , може ,і не найсуттєвіше,

Але ти, дитино,

Покликана захищати своїми долоньками

Крихітну свічечку букви «ї»

Використовуючи зменшено - пестливу форму звертання ,що і робить особливо закликаючим звертання поета до читача, автор звертає увагу на проблему збереження національних надбань, зокрема проблему збереження української мови, культури. Так само як і у Біблії Соломон звертається до свого сина : «Послухай ,сину напучення батькового, і не відвертайся від науки неньки своєї …»,так і Малкович звертається до національної свідомості читача. Свічка-церковний атрибут, що за християнським уставом вважається святинею. Автор не випадково використовує порівняння свічки із буквою – він доносить до читача всю важливість збереження святині – української мови. Разом з тим ,

автор з розумінням ставиться до людини та її безпомічності, і закликає просто виконувати свій обов”язок « вносячи малесеньку убогу лепту у велику скриньку правди».

А також ,

Витягнившись на пальчиках,

Оберігати місячний серпик букви є

Що зрізаний з неба

Разом із ниточкою

Про власне людську обмеженість та «батьківське всепрощаюче ставлення» свідчить пестливе використання іменників «пальчики, серпик, ниточка, долоньки».

У « Приповістях» цар Соломон змальвує Господа своєму сину як люблячого, турботливого батька – творця, і одночасно застерігає його від непослуху ,попереджаючи, що «Бог-грізний Бог, і слави Своєї нікому не віддасть». Малкович теж застерігає від фатального кінця:

Але затям собі,

Що колись

Можуть настати такі часи

Коли мови нашої

Не буде пам”ятати

Навіть найменший соловейко.

Символ «місяць»