Іван Виговський — наступник Богдана Хмельницького
Тільки два роки — 1657—1659 — гетьманував Іван Виговський, але за цей короткий час устиг прибрати багато нищівних визначень своєї особи та діяльності, лайливих, чорних епітетів — і від сучасників (особливо у цьому вправлялися цар та його урядовці), і від нащадків — українських радянських істориків, для яких при згадуванні імені Івана Виговського ритуально обов'язковими були такі дефініції — «підлий зрадник», «ставленик і прислужник шляхетської Польщі, польських панів» тощо.
А насправді це був щирий патріот України, один із найвизначніших українських діячів середини XVII ст., політик, дипломат, професійний, високої кваліфікації державний і адміністративний керівник, воєначальник. Він повстав проти панування Московії в Україні й відстоював незалежність Української держави.
Важко й повільно відбувається навіть у нашій, вже незалежній Україні зміна наукової парадигми щодо оцінки історичної ролі гетьмана Івана Виговського. На противагу цьому для істориків української діаспори у справедливій, відповідній історичній істині характеристиці Івана Виговського ніколи не було проблем.
Іван Виговський — виходець із дрібної української шляхти — народився десь на початку другого десятиріччя XVII ст. Його батько — Остап Виговський володів невеличким клаптиком землі в селі Вигові Овруцького повіту на північній Київщині. Згодом він переїхав до Києва. Остап Виговський був письменною людиною, служив у київського митрополита Петра Могили, який дістав блискучу освіту (навчався у Львівській братській школі, Сорбонні, Замойській академії). Просвітницька й літературна діяльність київського митрополита відіграла значну роль у розвитку освіти, науки й культури в Україні, а також у пробудженні національної свідомості українського народу. Інтелектуальна, духовна й культурна атмосфера, що існувала навколо Петра Могили, не могла не вплинути через батька на формування особистості Івана Виговського.
Батько віддав сина вчитися в Києво-Могилянську колегію, заслуга заснування якої значною мірою належить Петру Могилі. Великих успіхів Іван Виговський досяг, оволодіваючи латиною, що тоді була мовою європейської науки, літератури, політики, дипломатії, юриспруденції. Добре засвоєння юнаком Виговським курсів риторики та піїтики, котрі викладалися в Колегії, мало наслідком надбання ним майстерності у складанні державних, судових, адміністративно-господарчих та інших документів, а також в оволодінні ораторським мистецтвом.
Закінчивши Києво-Могилянську колегію, Виговський розпочав службову кар'єру наприкінці 30-х років XVII ст. Спочатку працював юристом у міському суді в Луцьку. Потім служив намісником луцького підстарости — завідував канцелярією луцького земського суду. Вже тоді Іван Виговський, вступивши до луцького православного братства, виявив себе великим ревнителем православної віри.
Згодом Виговський зайняв значну посаду в Києві — служив писарем, тобто секретарем при польському комісарі Шембергу, котрий за так званою Ординацією 1638 р., прийнятою сеймом Речі Посполитої, був поставлений над козацтвом замість гетьмана. Згідно з Ординацією тільки поляки могли займати посади козацької генеральної старшини та полковників. Так був зведений до посади чигиринського сотника генеральний писар Богдан Хмельницький, із яким познайомився Іван Виговський саме в цей період.
У 1648 р. Виговський був у складі польського авангардного війська, яке відправив коронний гетьман Микола Потоцький під проводом свого сина Стефана Потоцького й комісара Шемберга проти Богдана Хмельницького, що підняв прапор повстання на Запорожжі. У першій битві Визвольної війни українського народу 1648—1657 років — Жовтоводській — польське військо зазнало цілковитої, нищівної поразки. Виговський потрапив у полон. Татари, союзники Богдана Хмельницького, забрали військових полонених у неволю. Хмельницький, дізнавшися про лиху долю Івана Виговського, викупив його у татар.
Минув недовгий час, як Виговський став найближчою й найдовіренішою особою при Богдані Хмельницькому і невдовзі зайняв найвпливовішу посаду серед генеральної старшини — генерального писаря. Рада цієї старшини, куди входили писар, обозний, два осавули та два судді, була й військовим штабом, і своєрідним кабінетом міністрів. Тут сходилися всі військові та цивільні справи.
Отже, генеральна старшина являла собою вищий щабель козацького управління й тримала у своїх руках усю владу в Українській Гетьманській державі, що формувалася в ході війни 1648—1657 років. Старшина складалася з тих рядових козаків, які піднеслися нагору завдяки своїм талантам і військовим заслугам, а також із тих українських шляхтичів, які підтримали повстання під проводом Богдана Хмельницького проти чужоземного гніту й, маючи освіту, урядовий досвід, необхідні здібності, зайняли високе становище в Запорозькому Війську. Саме до останніх належав і генеральний писар Іван Виговський.
Посада генерального писаря найтісніше була пов'язана із зовнішніми відносинами, дипломатією, а також з адміністрацією. Він був канцлером (так найчастіше називали його іноземці) держави й стояв на чолі Генеральної військової канцелярії, що була своєрідним об'єднанням міністерств внутрішніх і закордонних справ. Виговський першим підніс значення Генеральної військової канцелярії. Згодом виникла традиція: генеральні писарі завжди були фахівцями, які пройшли практичну школу в адміністративних установах і вміли утримувати свій уряд на високому рівні.
Генеральна канцелярія комплектувалася військовими канцеляристами, які вважалися елітою серед канцеляристів численних полкових, сотенних, магістратських канцелярій. Взагалі канцеляристи складали прошарок світської української інтелігенції тих часів. Генеральна канцелярія була школою не тільки канцелярського справоведення, а й адміністрування і взагалі державного знання. Приймали до неї освічену молодь, нерідко випускників Київської Академії, які мали підстави до того, щоб вирости на добрих урядовців і державників. Деякі канцеляристи прислужилися до розвитку та поглиблення державного світогляду. Отже, Виговський був причетний до виховання цілого покоління талановитих канцеляристів.
Під проводом гетьмана та його канцлера — генерального писаря Івана Виговського, склалася школа талановитих українських дипломатів, серед яких видатну роль відіграли Силуян Мужиловський, Іван Груша, Іван
