Проте для збереження на молдавському напрямку сприятливого для Речі Посполитої стану речей потрібний був мир з Туреччиною. Князь Михайло натомість самовільно проводить разом з іншими спорідненими з Могилами магнатами бойові дії проти антимогилівської опозиції. Саме в цьому Ян Відацький вбачає причини подальшого загострення польсько-турецьких відносин, що врешті призвело до цецорської катастрофи восени 1620 р. (J.Widacki, st. 20). Відомо, що близько 1616 р. князя Михайла отруїв підісланий православний монах під час його чергової інтервенції в Молдавії (J.Widacki, st. 21). Але ким підісланий? Кому могла бути вигідна смерть М.Вишневецького? Перше, що спадає на думку, читаючи Я.Відацького, - протурецькій партії в Молдавії, й звідси самим туркам; занадто ревносно, мабуть, відробляв зять І.Могили руку господарівни. Автор ризикує зробити однак інше припущення: не менш зацікавленою в смерті князя могла бути й Варшава. І не лише з погляду “збереження миру”. Шлюб Михайла Вишневецького з господарівною узаконював претензії на молдавський трон як його самого, так і його сина Ієремії, ставлячи таким чином М. Вишневецького на порядок вище від інших магнатів у придворному оточенні господаря. Але одна справа, коли “на господарстві” варшавська маріонетка, хоча й угонорована шляхетством Речі Посполитої, інша – магнат, який зріс в умовах “золотої вольності” Польсько-Литовської держави, та ще й зі спадковим авантюристичним характером, який, вибившись в монархи, взагалі міг не тільки перестати зважати і на султана, і на короля, а й (чому б ні?) заявити претензії на чималий шмат території Речі Посполитої, причому не лише на належні йому Задніпрянщину чи Волинь, де містилося його родове гніздо Вишневець, а й на чималі маєтності роду Могил на Поділлі й Київщині (Інформаційний бюллетень УПЦ КП, “Київський митрополит Петро Могила. 400 років з дня народження”. Грудень 1996р., ст.10).

Крім того, в умовах дедалі зростаючого наступу католицизму в Речі Посполитій, надиханого вихованцем ієзуїтів, королем Сігізмундом ІІІ, піднесення в якості самостійного монарха такої рішучої особистості як М.Вишневецький - засновника перших на Задніпров’ї православних монастирів, Густинського і Підгірського (Ладинського), характеризованого Мелетієм Смотрицьким в творі “Тренос” (1610) як “вірного сина і стовпа православної церкви” (М.Грушевський, “Історія України-Руси”, К., “Наукова думка”, т.6, ст 592-593) – могло дати новий поштовх православній опозиції.

Всі ці разом узяті обставини могли підштовхнути Сігізмунда ІІІ до усунення князя Михайла. Так що, на думку автора, цілком можливо, що під рясою згаданого православного монаха міг ховатися агент “товариства Ісусового”. Видимий же факт отруєня Михайла Вишневецького частково пояснює, на наш погляд, жорстокість, з якою Ієремія немилосердно катував православних священиків після відомих подій 1648 року. Через два роки після смерті чоловіка, королівська канцелярія пригадала вдові князя Михайла судові справи і борги покійного чоловіка, віджививши 9 червня 1618 року судову справу про позов старшого королівського коморника Станіслава Мишки до Михайла Вишневецького “ о незаплачене юркгелту певного золотих полских 600 (по 300 за 1612 і 1613 роки відповідно. – Ю.Р. )… водлугъ конституции року 1607 о процесе скарбовом уфаленое , так же и о незаплачене шкод таковоє ж сумы” (“Чтения в историческом обществе Нестора-летописца”, Акты “книг записей коронных Литовской метрики”, К., 1900, кн.14, док.15, ст.115-116).

Деталей “скарбового процесу” князя М.Вишневецького і С.Мишки ближче не повідомляється. Гадається, сума 1200 злотих не була надто великою для княгині Раїни, аби та не змогла покрити борги покійного “злісного неплатника” – князя Михайла. Справа однак вирішилася дуже скоро, можливо навіть і за відсутності княгині - вже 11 червня 1618 року королівським указом Раїна Вишневецька була засуджена на баніцію. За законами того часу, баніція поширювалася й на її дітей, Ієремію та Анну. Про те, що це була королівська ініціатива, виразно говорить фраза з тексту указу – “з розказанъя і приданъя нашого и с повинности уряду своего тую баницию на помененных позваных (відповідачів – Ю.Р. ) голосом вынеслымъ тут в Варшаве” .

Згідно з указом, феодалів Речі Посполитої було зобов’язано, аби ті з удовою князя Михайла і з його рідними “яко з банитами… жадного сполку и обцованя не мели, оных в домах и маетностях своих не переховывали, рады и помочи имъ ни в чомъ не додавалы” (Там же). Таким чином, спадкоємець молдавського престолу, що не відбувся, він же майбутній “задніпровський державця”, ще за малих літ уперше опинився поза законом.

Із смертю княгині Раїни (1619 рік) пов’язується переказ про так звану “материнську клятву”, начебто порушену Ієремією. Переказ часто обігруваний і в українській “народницькій” науковій традиції, і в художній літературі (І.С.Нечуй-Левицький, “КнязьЄремія Вишневецький”. Зібрання творів у 10 томах, К., “Наукова думка”, 1967, т.8, ст.149). В основі його, гадається, лежить цілком реальний документ від 18 січня 1619 року, даний Раїною у Вишневці на фундацію Мгарського монастиря – на виконання, як йдеться в тексті документу, волі її покійного чоловіка. В тому документі княгиня Раїна записала зокрема таке: “А кто бы мєл ту фундацію нашу нарушати и касовати в потомные часы и одыймовати то, що есми надали разъ тымъ святымъ мєстамъ, або на старожитную благочестивую восточную православную вєру нашу наступовати и отмєняти хотєлъ, теды нехай на немъ будетъ клятва св.отецъ, 318, иже в Никеи и разсудится тотъ со мною предъ маестатомъ Божіимъ” ( цитовано за текстом, наведеним