1) до запитання – на поточному рахунках клієнта для розрахунку по господарським операціям, контокорентні рахунки – поточні рахунки з комісією;

2) строкові розміщенні кошти в банку на строк від 1 місяця, не здійснюють поточні платежі.

Пасивні операції комбанків полягають у формуванні власної і залученої ресурсної бази, на підставі і за рахунок якої здійснюються активні операції.

Активні операції банків – діяльність із використанням власного капіталу, залучених коштів для одержання прибутку при розподілі ризиків і підтриманні ліквідності.

Поділяються позичальниками на сектор прямого та непрямого фінансування. Саме у секторі непрямого фінансування з’являється третій економічний суб’єкт – фінансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників називається фінансовим посередництвом. Вони базуються на одному фінансовому ринку з одним суб’єктом – вільними грошовими коштами. Основні фінансові посередники – банки та небанківські фінансово-кредитні установи. Загальне для них:

1) всі фін. посередники працюють в секторі непрямого фінансування;

2) вони акумулюють кошти та розміщають їх в доходні активи від свого ім’я, створюючи власні зобов’язання та вимоги, як позичальник банк створює свої зобов’язання перед вкладниками;

3) прибуток фінансових посередників формується, як різниця між доходами від розміщення акумулюючих грошових коштів та витратами, які пов’язані з їх залученням.

Відмінність:

1) банки не тільки акумулюють тимчасово вільні кошти, а й самі створюють гроші в процесі депозитно-кредитної діяльності, а установи – тільки акумулюють;

2) банки здійснюють розрахунок обслуговування всіх інших фінансово-кредитних посередників, тому можуть використовувати їх вільні гроші [8; с. 75].

ВИСНОВКИ

Тема, що підлягала дослідженню „Банки: сутність, види і функції” дозволяє зробити наступні висновки :

По-перше, рівень розвитку кредитних відносин в Україні в сучасних умовах містить в собі значну кількість протиріч і недосконалостей, що виявляється у нецілеспрямованому русі кредитних ресурсів в країні, а також в нерозвиненості деяких форм кредиту (комерційного, іпотечного) внаслідок заборони їх застосування в колишньому СРСР. Кризові явища в економіці ще більше ускладнюють ситуацію.

Але певні кроки щодо розвитку кредитних відносин, адекватним ринковим умовам вже зроблені. На основі закону "Про банки і банківську діяльність" створено дворівневу систему з розгалуженою мережею комерційних банків, що сприяє деморалізації і децентралізації кредитних ресурсів, комерціалізації кредитних відносин, які базуються тепер на принципах партнерства і взаємовигоди; створюється правова база для розвитку і вдосконалення всіх форм кредиту, при цьому активно залучається досвід розвинутих країн світу. Крім того, розробляються принципи нової кредитної політики: створення сприятливих економічних умов для ефективного використання кредитних ресурсів, прискорення структурної перебудови економіки, її соціальної орієнтації.

Отже, Україна стала на шлях кардинальної перебудови національної системи для кредитних відносин, і хоча на сучасному етапі її спіткає багато труднощів, вона має великі перспективи розвитку в цій сфері економічної діяльності.

По-друге, в кожній країні існує банківська система, яка є однією з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки і одним з основних чинників політики економічного зростання. Це законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, якi займаються банкiвською дiяльнiстю, що будується по заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться мiсце кожному виду банкiв i кожному окремому банку. Її існування пов’язане з необхідністю здійснення суспільного нагляду i регулювання банківської дiяльностi, узгодження комерцiйних iнтересiв окремих банкiв з загальносуспільними iнтересами — забезпеченням сталостi грошей i стабiльної роботи всiх банкiв, а також забезпеченням збалансованості попиту i пропозицiї на грошовому ринку. Банківська система має дворівневу побудову, на першому рiвнi знаходиться Центральний банк, а на другому рiвнi знаходяться решта банкiв, якi в Україні прийнято називати комерційними.

Національний банк України здійснює керівництво всією кредитною системою країни, він покликаний регулювати кредит і грошовий обіг, контролювати й стабілізувати рух обмінного курсу національної валюти, згладжувати своїм впливом перепади в рівні ділової активності, цін і зайнятості, стимулювати зростання національної економіки на здоровому фінансовому ґрунті. Одне з найважливіших завдань Національного банку - управляти державним боргом, тобто цілеспрямовано змінювати ту його частину, яка представлена державними облігаціями.

Комерційні банки утворюються як акціонерні товариства або на пайових засадах i є кредитними установами універсального характеру. Вони пов'язані з усіма сферами та фазами відтворення, мають широкі права і базують свою діяльність на двох постулатах - ризику та прибутку.

Банк - це і кредитор, і позичальник, і посередник між юридичними і фізичними особами, і посередник в грошових розрахунках, організація грошово-кредитного процесу та імітування грошових знаків.

Сьогодні комерційний банк може запропонувати клієнту до 500 видів різноманітних банківських продуктів і послуг. Всі банки виконують певні функції, систематичне виконання яких і створює той фундамент, на якому базується робота банку і банківської системи в цілому, а переплітаючись між собою, вони створюють потужну базу розвитку фінансової системи країни: управлiння грошовим обiгом; забезпечення платiжного механiзму; акумуляцiя заощаджень; надання кредиту; фiнансування зовнiшньої торгiвлi; довiрчi операцiї; зберiгання цiнностей; консультування i надання iнформацiї, однією з важливих функцiй банкiв є їх здатнiсть “робити гроші” — розширювати кредитнi ресурси народного господарства. Отже, можна сказати, що дуже важлива роль в економiцi країни належить кожному окремому банку, а ще важливіша роль належить всiй банкiвськiй системi.

Сьогодні стан розвитку економіки України потребує постійної уваги до банківської системи в цілому і комерційних банків зокрема, проведення політики, спрямованої на створення сприятливих умов для їх стабільного та ефективного функціонування.

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ