Самий найбільший в Криму масив виверження порід – Аюдаг. Знаходиться на південному березі між селом Партеніт і міжнародним дитячим центром ’Артек’. Берегова гора Аюдаг висотою 577м слабо витягнута в північно-західному напрямку на 2400м, площею близько 4 км2. Масив виник в серединоюрський період (близько 160млн. років назад) при внедренії магми (розплавленого тіла в глибині Землі) в піщано-глинисті породи таврійської серії.[3]

Самий найбільший грязьовий вулкан Криму – Джау-тепе – знаходиться на Керченському півострові в 10км до півдня від с. Ленінського. Цей великий горб, припіднятий над окружаючою рівниною на 60м з абсолютною відміткою вершини 119м. У нижній частині прорізаний багато численними ярами. Грязьовий вулкан складений шарами сопкових брекчій. Площина грязьовулканічних відкладів — 1,5 кмІ, об’єм 55 млн. м3. Вулкан відноситься до присвоючої частини Вулканівської антикліналі.[3]

Серед геологічних пам’яток Криму особливе місце займають тектонічні. Одним із видів тектонічних пам’яток є грязьові вулкани, розміщених на Керченському півострові. Вони представляють собою невеликі грязьові конуси із кратерів яких годину від години виділяють грязь і вода з горючим газом і обламками гірських порід; по згинам розстікаются грязьові потоки. Грязьові вулкани зазвичай розташовані групами. Булганацьке поле найбільше на Керченському півострові. Розглянемо найбільш значущі тектонічні пам’ятники.

1. Сопка Вернадського, розташована в 2км від с.
с. Бондаренкове (колишній Булганак) Ленінського району. Відноситься до Булганацької групи грязьових вулканів, представляє собою озеро овальної форми розміром 2х3,5м, заповнене гряззю. Із декількох грифонів виділяється газ.

2. Андрусова сопка, розташована в 2км від с. Бондаренкове (колишній Булганак) Ленінського району. Сопка Андрусова розташована у північному краї котловини і являється найбільшою в Булганацькій групі. Її висота 5м, нахили круті (30 – 50 градусів), на вершині знаходяться багато численні великі і малі грифони. Діаметр вершинної площі 150м, у південо-східному його краю розмістились шість більш менш великих грифонів, на південно-західному краю – три є грифони і на поверхні центрального кратера. Найбільш високі грифони мають висоту 2м. У деяких із них газами видавлюється густа грязь, чим обумовлено освіта порівняно високих конусів з нахилами 45 градусів. Грифони південно-західної групи менш високі, так як виділяючи із них грязь більш рідка, чим в південно-східній групі.

3. Обручева сопка, знаходиться в південній частині Булганацького сопкового поля, в 2км від с. Бондаренкові (колишній Булганак) Ленінського району. Вулкан розташований між двома верхівками Булганацької балки і підноситься над дном котловини до 15м. Вершина сопки на основі змінена земними роботами. На її поверхні розташовано декілька слабо газованих невеликих і три більш великих грифона. Два із них виділяють воду і газ, один – відносно густу грязь, що утворила конус.[13]

2.3. Причини їх утворення

Магма, що є, як вже наголошувалося, силікатним розплавом з розчиненими в ньому газами, може бути однорідною - однофазовою, що знаходиться в одному рідкому агрегатному стані, двохфазовій - в рідкому і газоподібному агрегатних станах, багатофазовій - в трьох агрегатних станах і є сумішшю рідини, газоподібних речовин, суміш грязі. Залежно від співвідношень цих речовин і їх властивостей вигляд і характер вивержень різні. Звичайно виверження починаються тоді, коли порушується рівновага між енергією магми і опором (тиском) навколишнього середовища. Найчастіше це відбувається в результаті утворення тріщин, що виникають від тектонічних рухів, або рідше - під давленням магми і її газів. Останні грають велику роль при виникненні трубоподібних каналів, особливо там, де відбувається (по геофізичним даним) стискання порід земної кори. У глибших зонах Землі в цих районах, мабуть, повинні діяти сили розтягування.[4]

Причини вивержень і їх механізм різні. Одні виверження виражаються переважно у виявленні рідкої або переважно рідкої грязі. Це так звані ефузивні, що виливає грязь виверження. Інші виверження, так звані екструзивні, полягають у вичавлюванні напівпластичної або майже твердої грязі, бідній газами, або супроводжуються дуже рясними їх виділеннями. Треті виверження - експлузивні – характеризуються короткочасними вибухами колосальної або помірної сили; періодичним, ритмічним або безперервним викиданням газів і пари води, грудок рідкої і напівпластичної грязі, уламків і глиб. І, нарешті, спостерігаються емісійні - що видувають виверження, що полягають у викидах засланців і рясних газів і пари з невеликою домішкою дрібних уламків грязі, у виділеннях щодо слабких струменів і клубів пари і газів. Проте відбувається не тільки ’’чисті’’ виверження, але і досить часто - змішані з елементами згаданих вивержень.[7]

Теоретично виверження виникає від різних причин. Які ж ті сили, які приводять магму в рух до поверхні Землі і до її виверження? Вони можуть бути зовнішніми і внутрішніми, але частіше діють спільно або в деякій послідовності.

Утворення тріщин в крівлі магматичного вогнища, тиск на нього, викликаний, наприклад, опусканням глиб крівлі на вогнище або іншими шляхами, можуть з'явитися причиною впровадження магми у вертикальні і горизонтальні тріщини і її виверження навіть без особливої участі інших чинників.

Про такий механізм вивержень свідчать щільні вулканічні породи, що заповнили як вертикальні або відносно вертикальні тріщини, звичайно звані дайками, так і горизонтальні або майже горизонтальні тріщини, звані силами, або пластовими покладами.

При тиску на магматичне вогнище (звичайно магма меншої щільності в порівнянні з щільністю навколишнього твердого середовища) і виникненні тріщини в крівлі вогнища, а отже, з утворенням порожнечі в цьому місці, магма може прийти в рух, піднятися по тріщині спочатку і без участі газів. Цими причинами пояснюється, особливо у бідної газами