В список знаменитих людей, що присвячували свій вільний час їзді на велосипеді, входять такі імена, як Віктор Гюго, Джузеппе Верді, Марк Твен, А. Фет, Л. Н. Товстої, І. П. Павлов, До. Е. Циолковській, В. І. Ленін, Р. Кармен, В. Р. Шухов, З. Бер-нар, М. Светлов, Еміль Золя, Бернар Шоу, Хемінгуей, Нільс Бір і багато інших. Перелік видатних подорожей на велосипеді величезний. На додаток до вказаних вище повідомимо про те, яке і зараз продовжує дивувати і захоплювати:

1911 —1913 рр.— кругосвітня подорож на велосипеді А. Панкратова. Нагороджений за цей подвиг діамантовою зіркою Міжнародним союзом велосипедистів.

1924—1927 рр.— кругосвітня подорож москвичів А. Князева і І. Фрейдберга.

1929—1931 рр.— подорож уздовж меж СРСР Р. Травина.

1936—1937 рр.— велопробіг прикордонників до Владивостоку і назад (Л. Людмірській, В. Шубін, І. Радевіч, В. Морев, В. Тимофіїв). Всі вони нагороджені орденом Червоної Зірки. В ході велопробігу була створена приставка до велосипеда, дозволяюча їхати по залізничних магістралях.

1960—1976 рр.— кругосвітня подорож (більше 150 тис. км) Хайнца Штрукке з ФРН.

1974—1984 рр.— кругосвітня подорож (близько 160 тис. км) індуса Джая Мондала.

Приведений перелік є далеко не повним, але і він показує майже необмежені можливості велосипедів і, в той же час, нереальність подібних подорожей для масового населення трудящих, оскільки тривалість їх не вписується в рамки звичайних відпусток. Максимально часте використовування велосипеда (аж до щоденного) може бути в найрізноманітнішій меті: як засіб пересування на роботу і назад, для господарських потреб, відпочинку, спортивних занять і т.п. Так, наприклад, в 10-мільйонному Пекіні вранці і вечорам потік велосипедистів доходить до 4 млн чоловік, в тому, що тепер уже був ГДР на 17 млн жителів налічувалося 12 млн велосипедистів. В Данії — на 5 млн. 3 млн велосипедистів, в США число велосипедистів з 23 млн. в 1960 р. зросло до 95 млн. до 1980 р. В нашій країні приблизно налічується близько 40 млн велосипедистів, і самими велосипедними містами можна рахувати Шяуляй і Дубну, де порядка половини жителів володіють велосипедами. Попит на велосипеди в нашій країні дуже великий. Залишається сподіватися на рішення цього питання в майбутньому. Але як би там не було, але велотуризм в нашій країні існує і щорічно тільки в категорийні походи їздять більше 11 тис. людей.

Впорядкована система занять спортивним велотуризмом в нашій країні почалася після освіти в 1936 р. при ВЦСПС Туристсько-екскурсійного управління і ухвалення в 1939 р. Положення про значок «Турист СРСР» і комплексу ГТО (1940 р.), для виконання норм яких необхідно було вчинити похід протяжністю не менше 60 км. В післявоєнний період самостійний туризм увійшов до Єдиної спортивної класифікації (1948 р.), а у великих містах сталі створюватися туристські клуби і при них організовувалися велотуристичні секції. Після перетворення в 1962 р. Туристсько-екскурсійних управлінь в ради з туризму і утворення при ВЦСПС Центральної ради з туризму (з 1969 г.— ЦСТЕ) самостійний туризм повністю перейшов у ведення профспілок. Подальшою сходинкою в розвитку спортивного туризму з'явилося створення суспільних органів управління — федерацій туризму, при яких були організовані комісії по видах туризму і розділах туристської роботи. Враховуючи важливий взаємозв'язок самодіяльного і планового туризму, велике значення мало прийняте в 1981 р. президією ЦСТЕ ухвала «Про заходи по розвитку велосипедного туризму в країні», яке сприяло тому, щоб велосипед користувався більшою популярністю і в нашій країні. Ось що пише кореспондент І. Горев про свято велосипеда в р. Шяуляє: «Якщо вважається справедливим твердження, що велосипед не слід винаходити, то останнім часом все більше людей на земній кулі переконується, що його варто придбати. Цей транспорт — до села і до міста, до асфальту і до бездоріжжя. Велосипедів завжди було багато і тепер немало. Проте такої кількості двоколісних машин, як в литовському місті Шяуляє, мені бачити не доводилося. Тут на них їздять від малого до великого — на вулицях, в дворах, за містом.

В місті проходять свята велосипеда — його влаштовує місцевий велосипедно-моторний завод. В день св”ята в Шяуляй з'їжджаються кращі «велонаездники» зі всієї республіки. На чолі строкатої кавалькади гонщиків, що проходить по центральних вулицях, крокує обряджений в парадну форму оркестр.

В уявленні це прекрасний шлях до відпочинку, фізичного розвитку, зміцненню здоров'я, а з другого боку — до підвищення продуктивності праці. Залецкас зумів захопити своїми ідеями багатьох людей в Шяуляє, знайшов кошти для їх втілення. В нових мікрорайонах паралельно тротуарам пролягли асфальтові стрічки велодоріжок. Такі спецтраси протягнулися на десятки кілометрів за місто, до популярних місць відпочинку городян. Хочеться сказати велике спасибі всьому місту Шяуляю за його любов до чудо-техніки — велосипеду, а іншим містам і населеним пунктам нашої країни побажати перейняти досвід Литви».

3.1.2. Відмінні особливості велотуризму.

Про особливості велосипедного туризму слід починати говорити з позначення самого слова «велосипед». Саме завдяки «швидким ногам» в нормативах протяжності походів по