Структурно вона діяла в єдиному комплексі з музейною і виставочною мережею, що й відзначалося в Кодексі законів про народну освіту: “Екскурсійно-виставочно-музейні заклади, в цілому, утворюють єдину сітку в складі: екскурсійних пунктів, баз і комун, виставочних пунктів і баз та соціальних музеїв, що взаємно між собою зв’язані”.

Такий взаємозв’язок екскурсійної, виставочної та музейної мережі окреслювався такою схемою:

Мережа екскурсійних закладів будувалася на основі внутрішнього зв’язку діяльності осередків і установ усіх ступенів та керівництва вищих з них у відношенні до нижчих. Така вертикальна схема керівництва програмувала розподіл закладів по висхідній лінії, відповідно до обсягу їх завдань і масштабу роботи. Екскурсійні установи ЕВМ розподілялися за такою схемою: екскурсійні пункти, екскурсійні бази, екскурсійні комуни, екскурсійні станції, екскурсійні бюро. Завершували структуру Всеукраїнська Екскурсійна База і Всеукраїнська Екскурсійна Комуна. Екскурсійні пункти відкривалися у віддалених місцях, в селах, при клубах, промислових підприємствах, сільбудах: розподілялися на виробничі, сільські, міські, районні, повітові. Екскурсійні бази – у місцях, багатих на історичні пам’ятки, а також з привабливими природними умовами. Екскурсійні комуни – в повітових, обласних і губернських містах. Вони керували роботою екскурспунктів і екскурсбаз, домагаючись найефективнішого їх використання.

Організаційну структуру екскурсійних комун складали: екскурсійно-виставочний кабінет, екскурсійний музей, бібліотека, яка обслуговувала методистів і екскурсантів, лабораторія для дослідження природничо-наукових матеріалів, монтажні майстерні для обробки зібраних на екскурсіях матеріалів і моделювання з них музейних експонатів, майстерня для виготовлення екскурсійного знаряддя, інтернат або гуртожиток для проживання екскурсантів, їдальня. В цілому, екскурсійна мережа Екскурсійно-виставочно-музейного відділу НКО була багатоступеневою: від осередків масової екскурсійної роботи, що діяли при хатах-читальнях, селянських будинках, районних, міських клубах і музеях, до керівних закладів обласного, губернського та всеукраїнського значення.

Діяльність і зміцнення мережі залежали від подальшого відкриття нових екскурсійних закладів. Цей процес особливо активізувався після прийняття у 1922 році Кодексу законів про народну освіту, в якому законодавчо затверджувалося формування екскурсійної мережі. До неї на початку двадцятих років входило багато екскурсійних баз, які створювалися на великих підприємствах і в установах, де часто проводилися екскурсії. Тільки в Харкові їх нараховувалося 39. Відкривалися також нові екскурсійні пункти. Так, якщо до 1923 року в Екскурсійно-виставочно-музейному відділі Харківської політосвіти функціонувало 30 екскурспунктів, то за один тільки звітний період 1923-1924 рр. їх кількість зросла вдвічі. Організаційна робота Екскурсійно-виставочно-музейного відділу полягала в плануванні, реєстрації та взятті на облік екскурсійних установ. Екскурсійно-виставочно-музейний відділ за свою майже десятирічну діяльність заклав міцні підвалини державної системи екскурсійних закладів і створив усі передумови для її подальшого розвитку. А потреба в цьому була надзвичайно великою, бо кінець 20-х років характеризувався стрімким зростанням екскурсійного руху, який мав не тільки організовані, але й стихійні форми. Наявні екскурсійні заклади вже не спроможні були задовольнити потреби всіх бажаючих взяти участь в екскурсійних подорожах. Екскурсійні маршрути охоплювали не тільки Україну, але й союзні республіки СРСР. Постійно збільшувався прийом туристів на екскурсбазах. Отже, потрібно було створити нову керівну структуру, яка б займалася виключно тільки розвитком туристсько-екскурсійної справи. Підкреслимо, що екскурсійно-виставочно-музейний відділ організовував роботу не тільки екскурсійних закладів, але й виставок і музеїв. Реструктуризація керівних органів екскурсійної діяльності розпочалася в Москві, а потім, зазвичай за особливими вказівками, відбулася в усіх республіках, зокрема і в Україні.

У РРФСР екскурсійна справа була зосереджена в Об’єднаному Екскурсійному Бюро під керівництвом Народного Комісаріату освіти, куди входили: Бюро далеких екскурсій Інституту методів позашкільної роботи, Екскурсійне бюро Головполітосвіти і Екскурсійне бюро музейного відділу Головнауки. Для розширення своєї діяльності і зміцнення матеріальної бази Об’єднаному Екскурсійному Бюро потрібні були кошти. Підтримуючи Бюро в цьому питанні, Рада Народних Комісарів РРФСР включила до порядку денного свого засідання від 31 березня 1926 року питання про збільшення його капіталу і ухвалила створити на його базі пайове товариство. Підготовча робота, спрямована на створення таких товариств, розпочалася і в інших республіках. В Україні також почала діяти спеціальна комісія, яка працювала над цим питанням. Вона складалася з керівників державних установ, профспілок, політичних органів, наукових товариств, зокрема: Народного Комісаріату освіти, Народного Комісаріату охорони здоров’я, Всеукраїнського Центрального Комітету робітників освіти, Центрального Комітету Ленінської Комуністичної Спілки Молоді України, Наукового Товариства Українського Краєзнавчого Комітету, Украсоціації Сходознавства. Комісія визнала за доцільне утворити Українське пайове товариство. На початку 1928 року Рада Народних Комісарів УСРР прийняла постанову “Про утворення Українського мішаного пайового екскурсійного товариства”. Засновувалося воно при Комісаріаті Народної Освіти з таким складом фундаторів: Народний Комісаріат Освіти УСРР, Народний Комісаріат Охорони Здоров’я, Всеукраїнська Рада Профспілок, Комітет Спілки робітників освіти. Отже, створення Товариства було підтримане на державному рівні, а це відразу підняло його авторитет. Організацію нової керуючої екскурсійної структури також схвально було прийнято громадськістю, високопрофесійними спеціалістами туризму, зокрема М.Погребецьким, М.Філянським. Це питання широко обговорювалося на сторінках екскурсійних видань, путівників, преси. Так, у журналі “Культ