Відповідно до інструкцій, які надходили з центру, організували свою роботу екскурсійні бюро окружних і районних міст України. Саме так вона була поставлена в Полтаві, де екскурсійний рух уже в 1927 році набув досить широкого розмаху. В Полтавське екскурсбюро зверталася все більша кількість організованих і самостійних туристів, щоб отримати консультацію: куди йти далі за маршрутом, за яким планом оглядати місто, вивчати історичні пам’ятки. З метою упорядкування своєї роботи, бюро здійснювало прийом екскурсійних груп тільки на основі повідомлення, поданого ними не пізніше, ніж за десять днів до приїзду. Групи могли заїжджати тільки після отримання на те дозволу екскурсбюро. У своєму повідомленні школи або підприємства обов’язково вказували свою повну назву та адресу. Вони також додавали докладний перелік майбутніх екскурсій, щоб бюро могло заздалегідь підготуватися і отримати дозвіл на їх проведення. Окремо можна було замовити керівника екскурсій по місту та його околицях з оплатою від трьох до семи карбованців залежно від тривалості їх проведення. З метою удосконалення роботи Шевченківського Окружного екскурсійного бюро, яке діяло в Черкасах, а також загального упорядкування екскурсійного руху и новому літньому сезоні 1928 року Шевченківська Округова і інспектура сумісно з Окрправлінням Спілки робітників освіти підготувала звернення до всіх районних комітетів, міських комітетів та колективів Спілки РОБОС Шевченківщини під гаслом: “Освітяни! Готуйтеся до екскурсійної кампанії!” У зверненні підмічалося, що досвід роботи минулих років з підготовки та організації екскурсій приводить до думки, що низові осередки не зуміли як слід популяризувати серед освітян питання екскурсійної кампанії. Внаслідок недостатньої підготовчої роботи, стало відчутним недопрацювання з багатьох питань.

Враховуючи помилки минулого року, у зверненні до всіх осередків місцевих комітетів і освітян Шевченківської округи, визначалося завдання: вже з березня 1928 року розпочати підготовку до нового екскурсійного сезону, а саме: широко популяризувати порядок і умови проведення екскурсій, мобілізувати громадську думку навколо цього питання, провести агітацію, спрямовану на заощадження освітянами коштів на екскурсії. Велика увага у зверненні приділялася оформленню заяв на екскурсійне обслуговування. Заяви на далекі екскурсії по Україні потрібно було подавати до 15 квітня, а на місцеві, в межах округу, – до 1-го травня. Для планування своєї роботи Окрекскурсбюро повинно було отримати заяви від груп з відповідними відомостями: з якої вони школи або гуртка, скільки учнів буде подорожувати і скільки педагогів; за яким маршрутом і з якою метою організовується екскурсія (що саме повинні оглянути, вивчити, дослідити); якою буде тривалість екскурсії. Якщо дитяча група збиралася на екскурсію в Черкаси, то відомості вона передавала спочатку до відділу народної освіти. Відділ додержу-вався правила: щоб до Черкас з одного району прибувало одночасно не більше ста учнів, а також визначав порядок приїзду шкіл і повідомляв про це Окружне екскурсійне бюро. Особлива увага приділялася оформленню завірених списків екскурсантів для перепусток в екскурсбюро і пільгових квитків для проїзду пароплавом. Екскурсантам надавалося проживання в школах міста. Кожна школа була закріплена за конкретним районом.

Всього 12 шкіл було прикріплено до 24 районів. Такий процес організованого контрольованого екскурсійного обслуговування на місцях інтенсивно поширювався і сприяв загальному підвищенню ефективності роботи екскурсійних бюро в Україні.

У багатоплановій діяльності екскурсійних закладів значне місце займала методична робота. Ґрунтуючись на засадах екскурсійної теорії, вона охоплювала широке коло питань, зокрема, збір та опрацювання тематичних матеріалів до текстів екскурсій, забезпечення постійного їх удосконалення, підготовку методичних рекомендацій з організації та проведення екскурсій, створення історико-революційних, суспільних, природничих, сільськогосподарських, виробничих екскурсійних циклів, застосування диференційованого підходу в роботі з екскурсантами, видання довідкової літератури тощо.

Проблеми екскурсійної методики і теорії обговорювалися на конференціях і нарадах навчальних закладів шкільної та позашкільної освіти, краєзнавчих організацій, музеїв. Напрямки освітньої роботи вимагали якнайтіснішого зв’язку з життєвими процесами і екскурсії були єдиною формою, за допомогою якої екскурсанта вводили в життєве оточення і надавали можливість безпосередньо з нього здобувати знання. Екскурсійний метод своїм змістом охоплював усе життя з його різноманітними виявами. І саме тому, як метод безпосереднього спостереження життєвих явищ, він почав все більше використовуватися і витісняти лекційну систему політосвітроботи. Наприкінці 20-х – на початку 30-х років екскурсійний метод взагалі ототожнювався з екскурсійним рухом. Відзначалася його велика ефективність, і тому Всеукраїнське товариство пролетарського туризму і екскурсій практикувало включення екскурсій в усі свої маршрути.

Широке використання екскурсійного методу в практичній діяльності туристсько-екскурсійних закладів ґрунтувалося на глибоких наукових дослідженнях, які проводили теоретики екскурсійної справи, зокрема, Б.Є.Райков, М.П.Анциферов, В.А.Герд. їхні наукові праці розповсюджувалися з Москви як в Україну, так і вусі республіки, і використовувалися в методичній роботі екскурсійних баз, екскурсійних комун, екскурсійних бюро.