Слід відзначити роботу УМПЕТу, спрямовану на створення маршрутів нового типу, які логічно формувалися на підґрунті вже діючих, традиційних. Потреба в них була очевидною, по мірі розвитку туристсько-екскурсійної справи попит на них зростав. Особливим попитом користувався маршрут на пароплаві по Дніпру (за прикладом Волзького). УМПЕТ організовував і таку нову роботу як спеціалізовані туристські поїзди, наприклад, з Кременчука до Києва та ін.

У діяльності Українського екскурсійного товариства значна увага приділялася удосконаленню пізнавальних екскурсій, зокрема їх деталізації, що надавало можливість екскурсантам побачити велику кількість пам'ятних місць України. Так під час подорожі Київ-Херсон вони знайомилися з історією та сучасним розвитком 15 великих і малих міст: Києвом, Трипіллям, Ржищевом, Дніпропетровськом (із оглядом порогів), Запоріжжям, Нікополем, Кам’янкою, Каховкою, заповідником Асканія-Нова, Херсоном. Один з таких маршрутів по Чернігівщині охоплював 12 містечок і селищ: Новгород-Сіверський, Пирогівку, Дігтярівку, Редичево, Вишеньки, Короп, Макошин, Сал-тикову Дівицю, Чернігів, Поставиці, Остер. Екскурсія за маршрутом Харків-Запоріжжя пропонувала екскурсантам завітати до 14 екскурсійних пунктів: до Харкова, Лиману, Слов'янська, Краматорська, Артемівська, Микитівки, Кринички, Сталіно, Дніпропетровська, Кривого Рогу, Нікополя, Запоріжжя. За маршрутом Харків-Ростов туристи мали можливість відвідати 8 екскурсійних пунктів: Харків, Зміїв, Ізюм, Гори Артема, Жовте, Кам’янське, Ростов.

У 20-ті роки екскурсійні заклади України створювали цикли невеликих екскурсій “кругового типу”, які потребували мало часу і грошових витрат. Але увага приділялася і далеким маршрутам, що також займали відповідне місце в розвитку екскурсій. Потрібно відмітити регіональну розгалуженість маршрутів, які, залежно від використання різноманітних транспортних засобів, розподілялися на залізничні, морські та річкові. Один з таких залізничних маршрутів, Харків-Маріуполь, охоплював індустріальні центри вугільної, металургійної, хімічної промисловості України: Харків, Артемівськ, Горлівку, Сталіно і в той же час знайомив з природою Донбасу та Азовським узбережжям у місті Маріуполі. Морські маршрути надавали екскурсантам можливість пізнати життя і промисловий розвиток головних портів узбережжя Чорного та Азовського морів, таких як Одеса, Миколаїв, Херсон, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч, Бердянськ, Маріуполь, Таганрог. Розроблялися і різнопланові маршрути, які поєднували елементи транспортних і пішохідних екскурсій. Наприклад, подорожуючи по Дніпру за маршрутом Київ – Черкаси – Кременчук – Кам’янське – Дніпропетровськ – Пороги-Дніпробуд – Запоріжжя –Нікополь – Херсон – Одеса, екскурсанти під час огляду Порогів пересаджувалися на човни, а потім здійснювали пішохідний перехід. Екскурсія по історичних місцях Полісся за маршрутом Київ-Коростень-Овруч включала проїзд залізницею і пароплавом порічках Прип’ять та Дніпро.

Потрібно підкреслити, що в 20-х роках вже були напрацювання екскурсійних маршрутів спеціалізованого напрямку. Наприклад, рекомендувалися маршрути по Кубані. Розробку таких маршрутів пов’язували з тим, що українця Кубань цікавить, насамперед, як край, що заселений на дві третини українцями, і саме виходячи з цього, Кубань могла стати улюбленим місцем екскурсантів.

Стабільне функціонування мережі екскурсійних установ здійснювалося через кадрове забезпечення, а саме: завідувачів екскурсійними комунами, базами, екскурсійними бюро, виставками, методичними кабінетами, гуртожитками; інструкторів бібліотек, лабораторій, майстерень; консультантів. Велика увага приділялася керівникам екскурсій, екскурсоводам. Від їх професійних знань, активності, відповідальності, ініціативи, залежала оцінка роботи галузі в цілому. До керівників екскурсій висувалися великі вимоги. Вони повинні були глибоко володіти фактичним матеріалом з історії, географії, археології, природознавства, мистецтва, етнографії та багатьох інших наук. їх робота стояла на першому місці в екскурсійному обслуговуванні туристів. Значимість її відзначали спеціалісти екскурсійної справи. Наприклад, М.Філянський у своєму “Короткому путівнику” за 1928 рік, звертаючись до туристів, підкреслював, що без керівника, який міг би розібратися у складних історично-культурних питаннях, екскурсійний огляд Києва – зайва витрата часу. Особливо потрібні були керівники для екскурсійного обслуговування дитячих груп. Ще в 1919 році, коли екскурсійна справа тільки починала засновуватися, Київська губернська рада захисту дітей звернулася з офіційним листом до Губернського відділу народної освіти, в якому висловила прохання організувати екскурсію для її малолітніх підопічних. Особлива увага акцентувалася саме на вирішенні питання про запрошення досвідченого керівника, який зумів би в доступній формі ознайомити дітей з визначними історичними та художніми місцями. У1921 році в Києві з 28 квітня до 15 травня були організовані спеціальні курси з підготовки керівників для проведення екскурсій з дітьми. Питання підготовки екскурсійних кадрів набувало великого значення з самого початку розвитку екскурсійної справи в Україні. І в 1928 році воно було гостро поставлене на Першій Всеукраїнській екскурсійній нараді. Для прикладу брали проведення екскурсій у заповіднику “Асканія-Нова”. Нарада поставила питання про те, що за таких обставин, за яких проходить методичне обслуговування тих екскурсій, де показують зубра і говорять, що це зубр, надсилати туди групи немає ніякої рації. Виходячи з того, що така ситуація складалася в багатьох екскурсійних закладах, було прийняте рішення про те, що потрібно серйозно зайнятися питанням підготовки та перепідготовки екскурсоводів. Постійне зростання екскурсійного руху, запровадження екскурсій у роботі молодіжних робітничих гуртків також ставило вимогу, щоб кожна екскурсія мала керівника, який би пояснював все те, що для екскурсантів є новим і незрозумілим. Потрібно підкреслити, що кадри екскурсоводів розглядалися як носії політичної пропаганди, тому їх підготовка в діяльності екскурсійних закладів займала одне з провідних місць. Вже в квітні 1919 року, з перших кроків свого становлення, Музейно-виставочно-екскурсійна комісія позашкільного відділу Народного Комісаріату освіти розпочала діяльність, спрямовану на організацію курсів з екскурсійної справи з метою розповсюдження її по всій Україні. Щоб екскурсії організовувалися не тільки по містах, але й по селах, на підприємствах. З цією метою вирішено було організувати читання лекцій з екскурсійної