справи і проведення навчальних екскурсій в околицях Києва. У квітні 1919 року після реорганізації комісія почала діяти як підвідділ позашкільного відділу і далі продовжувала роботу, спрямовану на організацію курсів. На них передбачалося читання лекцій, проведення екскурсій із природознавства, мистецтва, місцевої старовини, промисловості і техніки. Відкриття курсів призначалося на 15 липня 1919 року. Оголошення про це надрукувала газета “Червоний стяг” від 9 липня 1919 року. Проект програми курсів з підготовки працівників музейної, виставкової і екскурсійної справи був розрахований на 50 слухачів. Планувалося прочитати лекції з розрахунку 56 годин і провести у формі практичних занять 26 екскурсій. Вступні лекції, які входили до першого загального розділу програми, складалися з таких тем, які розкривали значення екскурсій у справі освіти взагалі і в справі викладання краєзнавства зокрема. Тематика екскурсій створювалася як ілюстративний матеріал до лекцій з екскурсійної методики і охоплювала широкий спектр наукового та виробничо-практичного пізнання оточуючого середовища. Екскурсії пропонувалися геологічні, географічні, гідробіологічні, антропологічні та етнографічні, археологічні, з мистецтва, на за-води, з сільського господарства і лісоводства, соціально-економічні. Курси діяли і навіть давали їх слухачам переваги для безпосередньої діяльності в ті тяжкі часи громадянської війни. Багато курсантів займалися пам’яткоохоронною роботою, і їм потрібно було досліджувати навіть такі території, куди можна було потрапити тільки з перепусткою. Завідуючий курсами допомагав отримувати такі перепустки.
Широку діяльність у справі підготовки керівників і організаторів екскурсій розгорнув у 1922 році Музейно-виставочно-екскурсійний підвідділ Харківської Губнаросвіти. З цією метою він організував губернські курси, на яких більшу увагу приділяв практичним заняттям і методичним екскурсіям. Планувалося за шість місяців провести вісім екскурсій. Підвідділ також організував губернські, районні та повітові конференції. На них виступали спеціалісти з екскурсійної справи, проводилися заняття з екскурсійної методики та екскурсії. Конференції готувалися не тільки для дорослої аудиторії, але й для підлітків. Підвідділ поставив перед собою завдання охопити своєю діяльністю 11 повітів і 3 райони.
У1928 році було підготовлено “Положення про екскурсійно-виставочну роботу в УСРР”. У Положенні відмічалося, що керівництво підготовкою та перепідготовкою працівників екскурсійно-виставочної справи шляхом утворення екскурсійних курсів, організації екскурсійних конференцій та екскурсійних семінарів у Всеукраїнському масштабі покладалося на Наркомос УСРР. До компетенції окружних екскурсійно-виставочних бюро належала підготовка кадрів місцевих екскурспрацівників і підвищення їхньої кваліфікації.
1928-1929 роки були періодом найактивнішої діяльності Українського екскурсійного товариства (УМПЕТу). Користуючись “Положенням про екскурсійно-виставочну роботу в УСРР”, його керівництво зуміло провести значну підготовчу роботу, і вже в грудні 1929 року відбувся перший семінар Товариства за програмою підвищення кваліфікації екскурсоводів і керівників груп. Кількість слухачів складала від 20 до 30 осіб. Заняття для зручності в основному працюючих слухачів проводилися ввечері. Програма семінару була розрахована на 42 академічні години. Теоретична підготовка включала такі питання: “Основні методичні засади екскурсійної роботи”, “Методика історичних екскурсій”, “Організаційні питання екскурсійної роботи”. Практичні заняття проводилися у формі екскурсій: інтегральної (історичної) екскурсії по Харкову, до музею Слобідської України, до музею імені Артема, на підприємства Харкова.
Цінним у роботі семінару було те, що слухачі не просто прослухали його навчальну програму, а й самі провели чотири пробні екскурсії. Підготовка екскурсійних кадрів проводилася також безпосередньо в установах та на підприємствах, що були задіяні як постійні бази для організації екскурсій. На той період відчувалася нестача кваліфікованих керівників виробничих екскурсій. Організовувалися курси з метою підготувати кваліфікованого робітника – інструктора – керівника екскурсій. Музейно-виставочно-екскурсійний підвідділ Харківської Губнаросвіти в 1922 році також розпочав створення на підприємствах спеціалізованих лабораторій. Робітники, які виявляли бажання проводити екскурсії, опрацьовували на базах лабораторій екскурсійну методику. Відкрити такі лабораторії планувалося на 39 підприємствах і установах, таких, наприклад, як завод Електросила-1, паровозобудівний завод, машинобудівний завод, ткацька фабрика, зоологічний сад, астрономічна обсерваторія, метеорологічна станція та ін. Витрати брали на себе підприємства сумісно з Музейно-виставочно-екскурсійним підвідділом, а вони становили 3.240.000 карбованців. Наприкінці 20-х років приділялася увага не тільки екскурсоводам, але й організаторам екскурсій і туризму. У 1929 році культвідділ ВЦРПС розробив програму короткотермінових курсів із підготовки працівників саме такої категорії, і вона була рекомендована екскурсійним закладам. Програма складалася з двох окремих частин: для організаторів екскурсій і для організаторів туризму. Слухачі курсів за програмою для організаторів екскурсій вивчали питання екскурсійної методики, розкривали чергові завдання культроботи профспілок у напрямку організації екскурсій, знайомилися з економіко-географічною характеристикою України, з екскурсіями по СРСР і по Україні. Відпрацьовували організацію екскурсій різного типу (екскурсії-прогулянки, сімейні, цехові), складали програму для позаміських екскурсій-прогулянок. На практичних заняттях курсанти орієнтувалися по карті України, накреслювали свої маршрути, самостійно розробляли й проводили екскурсії-прогулянки. Програма організаторів туризму доповнювалася такими темами: “Туризм як форма культурно-освітньої роботи”, “Підготовка туристів до мандрівки”, “Організація туризму на підприємствах”, “Україна як об’єкт для туристських мандрівок”. В основі практичної роботи були прогулянки околицями міста, орієнтування на місцевості, складання планів місцевості.
На діяльність екскурсійних закладів значний вплив мала державна пільгова політика. Тільки залежно від неї вони могли надавити пільги учасникам екскурсій та подорожей, які їм були так необхідні. Економічне становище в країні залишалося складним. Заробітна платня зростала з року в рік не набагато. Це підтверджується, наприклад, такими документами як звіт Полтавського Окружного Виконавчого Комітету 4-го скликання про свою роботу. У1925-26 рр. для робітників вона становила 44 карбованці 80 копійок, у 1926-27 рр. – 54 карбованці 58 копійок, у 1926-27 рр. – 61 карбованець 70 копійок. Вартість далекої екскурсії,
