професійній та вищій школах почали запроваджуватися кардинальні реформи, які заклали надійний фундамент для здійснення широкої планомірної програми загальної перебудови освітянської справи. Законодавчо реформування було затверджене “Кодексом законів про народну освіту”, що почав діяти вже з 1922 року. Всі дореволюційні навчальні предмети і виховні методи піддавалися ретельній перевірці та критиці. Багато з них було відкинуто, а серед тих, що залишилися, чільне місце зайняв екскурсійний метод. Відповідно до постанови Народного Комісаріату освіти на основі декрету №5 від 12.05.1919 р. з програм усіх навчальних закладів були вилучені давні мови, релігійні предмети. За рахунок звільнених годин один день на тиждень планувався для культурно-освітньої роботи, зокрема для екскурсій. Розвиток освіти в 20-х роках відбувався у надзвичайно складних політичних, економічних та соціальних умовах, що було особливо відчутним для навчально-виховного процесу шкільних установ, адже вони були початковою ланкою в загальній системі освіти з новим пролетарським ідеологічним змістом, крізь який пробивався потужний струмінь національно-духовного відродження.
Екскурсії зайняли чільне місце в науково-методичному забезпеченні навчального процесу.
Загальноосвітні школи почали активно впроваджувати екскурсії як для підвищення ефективності педагогічного процесу, так і для поєднання навчання з практикою. Під час екскурсій учні знайомилися з виробництвом, господарськими, політичними, культурними установами. Екскурсійні маршрути охоплювали Харків, Донбас, Криворіжжя, Дніпропетровськ та інші господарчо-промислові комплекси України. Екскурсії використовувалися в багатьох ділянках шкільної роботи: громадсько-політичній, антирелігійній, інтернаціональній, військовій, оздоровчій. Але, в першу чергу, вони необхідні були для виконан-ня навчальних програм. Упродовж 20-х років шкільні програми неодноразово переглядались.
Програми були різні за змістом, але всі вони передбачали успішне засвоєння учнями навчального матеріалу. Система планових шкільних екскурсій, пов’язаних із вивченням основних предметів, допомагала учням опановувати теоретичні знання. Екскурсії дійсно стали складовою частиною педагогічного процесу, методом навчання. Вони увійшли окремим предметом до навчальних планів початкової школи. Відповідно до навчального плану семирічної трудової школи, затвердженого Народним Комісаріатом освіти в 1920 році, екскурсії були закладені в основу вивчення курсу “Краєзнавство”.
Система планових шкільних екскурсій, пов’язаних із вивченням шкільних предметів, допомагала дітям опановувати теоретичні знання і пов’язувати їх із практикою під час екскурсій на природу, до культурних, господарських установ, на виробництво. Вчителям надавалися рекомендації щодо шкільного навчання, де книжковий матеріал повинен був доповнюватися живими, активними формами. Добре організована робота під час екскурсій сприяла накопиченню матеріалу для поглиблення знань із багатьох шкільних предметів: природознавства, краєзнавства, суспільствознавства, фізики, хімії та ін. Навчальний матеріал перевірявся і закріплявся на екскурсійних об'єктах. Педагоги шукали більш доцільних і ефективних методів навчання. Книжкового матеріалу для вивчення було недостатньо. Краєзнавчий матеріал, наприклад, рекомендувалося подавати за схемою: книжка і оточення. Екскурсійний метод відповідав багатьом поставленим вимогам. Педагогічна цінність його полягала в тому, що він надавав можливість учням охоплювати всі складні явища, синтезувати той матеріал, який накопичувався у процесі навчальної роботи, розширювати свій кругозір та практичний досвід. У 20-х роках значну увагу було приділено викладанню краєзнавства. Надавалися рекомендації збирати краєзнавчий матеріал саме шляхом екскурсій і проводити тривалі систематичні спостереження, “тому що за одну екскурсію нічого не зробиш”. Шкільне краєзнавство підпорядковувалося завданням школи, але базувалося на досягненнях наукового краєзнавства і тому особливо потребувало використання екскурсійно-дослідницького методу. Під час екскурсій учні перевіряли окремі наукові твердження на матеріалі свого краю. Вони спостерігали, збирали та систематизували досліджені факти, робили потрібні висновки. А також аналізували факти, розроблені наукою, звіряли їх з явищами окремого регіону.
Краєзнавчі екскурсії були частиною навчальних програм як міських, так і сільських шкіл. Краєзнавчі екскурсії використовувалися у шкільних комплексних програмах, підчас проведення яких більше уваги приділялося сучасності. Підкреслювалося, що комплексна тема, тільки тоді стає справжнім дидактичним матеріалом, коли вона є “відтінком живої дійсності”. Тому екскурсії рекомендувалося проводити в “рамках сучасності”. Поступово стрижнем шкільного краєзнавства ставало виробництво.
У 20-х роках відбувалася перебудова школи в напрямку її політехнізації з метою об’єднати не тільки трудове навчання, але й загальноосвітні предмети з виробництвом. Екскурсії також були поставлені на службу політехнізації. Запроваджувалася обов’язкова організація екскурсій на виробництво, в установи, підприємства. З’явився новий термін “виробниче краєзнавство”. Учні працювали ланками за певними завданнями. Зібраний матеріал надавав можливість створювати колекції рослин, тварин, мінералів, ґрунтів, складати схеми процесу виробництва і оформлювати здобутий матеріал у вигляді діаграм, планів, графіків, карт тощо.
Значне місце займали в навчальних програмах екскурсії з суспільствознавства, вивчення якого було визначено важливим чинником суспільно-політичного виховання учнів. Форми і методи викладання цього “надзвичайно потрібного” з політичної точки зору того періоду, предмету, обговорювали на багатьох учительських нарадах та конференціях. Велику увагу було приділено цьому питанню і на першій Окружній нараді викладачів суспільствознавства, яка проводилася в Прилуках у 1928 році. У резолюції наради відмічалося, що з метою удосконалення навчального процесу потрібно обов'язково використовувати активні методи роботи, такі як екскурсійний.
Відзначалося, що екскурсії заслуговують найбільшої уваги викладачів суспільствознавства, тому що екскурсія вводить слухачів безпосередньо в саме життя, знайомить їх зі справами не на словах і не з книг. Екскурсія “оживляла” викладання, робила учнівське життя різноманітнішим, залишала в душах учнів яскравий слід і збуджувала їх цікавість та інтерес до предмету. Екскурсія розглядалася як єдиний комплекс, до якого можуть приєднуватися предмети з різних галузей. У викладанні суспільствознавства вчителі виділяли такі три методичні моменти: 1) Просте засвоєння книжкового матеріалу, оповідання учителя; 2) Наочний момент, учитель зосереджує увагу на якомусь об’єкті, учні пасивно слухають та дивляться, а потім обговорюють цей